2851
Поблизу Парижа археологи знайшли стародавнє кладовище віком близько 6500 років, над яким височів величезний кам’яний монумент у формі людини. Вага цього велетня становить майже 10 тонн, а його довжина перевищує три метри. Знахідку зробили у французькому місті Шампіньї-сюр-Марн, розташованому на схід від Парижа, під час досліджень перед початком будівництва нового житлового комплексу.
Археолог на розкопках. Ілюстративне зображення / © Рятівна археологічна служба
Найбільшу увагу дослідників привернула гігантська кам’яна фігура, яку відносять до так званих статуй-менгірів. Вона лежала на спині у спеціальній ямі, де колись була встановлена вертикально.
Розміри монумента вражають: приблизно 3,04 метра завдовжки, 1,68 метра завширшки та понад 74 сантиметри завтовшки. Його вага оцінюється у 9,7 тонни, тобто приблизно стільки, скільки важать два дорослі африканські слони.
Стародавні майстри надали каменю людських обрисів, ретельно обробили поверхню та вирізали пояс навколо талії. На монументі також помітні невеликі округлі заглиблення, розташовані дугою.
Особливо цікаво, що на деяких ділянках збереглися чорні та білі сліди, які можуть бути залишками стародавньої фарби. Це означає, що колись кам’яний велетень міг мати значно яскравіший вигляд. Чому монумент упав і чи зробили це навмисно, археологи поки не встановили.
11 поховань і десятки кам’яних блоків
Кам’яна статуя виявилася частиною значно більшого поховального комплексу, вік якого оцінюють приблизно у 6500 років. Загалом дослідники виявили 11 могил і близько 30 великих кам’яних блоків. Некрополь розташовувався на верхній частині тераси, сформованої річкою Марна.
Вісім поховань були зосереджені на площі близько 60 квадратних метрів. Ще три розташовувалися північніше, неподалік від кам’яного велетня та інших монументів. Більшість померлих поховали у випростаному положенні у великих могильних ямах.
Під час розкопок археологи знайшли сліди дерев’яних стовпів біля деяких поховань. Імовірно, вони слугували позначками, які допомагали знаходити могили навіть через тривалий час після поховання. Серед супровідних предметів були крем’яні леза, наконечники стріл, сокира з пісковику та оброблені кістяні вироби.
Археологи також з’ясували, що для спорудження монументів і облаштування могил використовували суміш піску, мулу, гравію та води. Завдяки високому вмісту карбонатів після висихання вона тверднула й нагадувала примітивний цемент. Цей матеріал застосовували для укріплення країв могил, облаштування ям для вертикальних каменів і спорудження загадкового кургану. Подібні суміші раніше знаходили на інших неолітичних пам’ятках Західної Європи, зокрема у житлових спорудах.
Загадкова споруда та незвичайне поховання
Ще однією несподіванкою стала споруда площею близько 30 квадратних метрів, розташована у південно-східній частині археологічної ділянки. Зовні вона нагадувала курган: земляний купол із коричневого мулу вкривав складну конструкцію з ям, ровів, кам’яних блоків і дерев’яних стовпів. Усередині знайшли невелику кам’яну плиту, розколоту на дві частини, однак під спорудою не виявилося жодного поховання.
Археологи припускають, що вона могла бути орієнтиром або окремим ритуальним монументом, який було видно здалеку. Водночас її справжнє призначення залишається невідомим.
Серед 11 похованих археологи знайшли людину, яку поховали зовсім не так, як інших. Її тіло розмістили сидячи у вузькій круглій шахті, що нагадувала колодязь. Згодом природні процеси зробили це поховання ще незвичнішим: вода, просочуючись крізь ґрунт із високим вмістом карбонатів, поступово відкладала кальцит навколо кісток. У результаті гомілки та стопи повністю вкрилися твердою мінеральною кіркою. Чому цю людину поховали саме так і чим вона відрізнялася від інших померлих, дослідники поки не з’ясували.
Наступним етапом стане лабораторне вивчення людських останків. Археологи планують провести аналіз стародавньої ДНК та ізотопні дослідження, які допоможуть встановити вік і стать похованих, оцінити стан їхнього здоров’я та особливості харчування. Науковці також сподіваються з’ясувати, де саме жили ці люди, чи були вони місцевими мешканцями та чи переміщувалися протягом життя на значні відстані. Знахідка відкриває нові можливості для вивчення неолітичних громад Паризького регіону, їхніх поховальних традицій, ритуалів і будівельних технологій, якими вони володіли понад шість тисячоліть тому.
Джерело: tsn.ua
