2771
Росія втрачає не лише нафтопереробні заводи та військову техніку. Українські удари поступово б’ють по здатності Кремля утримувати під контролем величезну країну. Після атак на НПЗ регіони вже починають обмежувати вивезення пального, а це може стати першим сигналом руйнування єдиного економічного простору Росії. Політик і політолог Загородній пояснив, чому системне знищення російської інфраструктури може прискорити дезінтеграцію держави, чому не варто сподіватися на втручання Китаю у війну та як Україні будувати власну систему безпеки без залежності від НАТО.
Системні удари та розпад єдиного економічного простору
Останні атаки на російські нафтопереробні заводи суттєво відрізняються від попередніх операцій. Йдеться про масовані системні удари, які тривають кілька діб поспіль. Ураження Кстовського НПЗ у Нижньогородській області, заводів «Башнефть-Новойл» в Уфі та Новокуйбишевського НПЗ призвело до втрати Росією 10% усієї своєї нафтопереробки лише за три дні.
Змінилася й тактика. Раніше фіксувалися прильоти трьох-чотирьох безпілотників, а тепер по одному об’єкту системно б’ють десятками дронів у різні точки. Це гарантує критичні руйнування, які неможливо швидко відновити. Працівники атакованих підприємств самі стають джерелами паніки, повідомляючи про повне знищення потужностей, що миттєво провокує кілометрові черги на місцевих автозаправках.
Якщо Україна збереже поточні темпи знищення російської нафтопереробки, економіка агресора опиниться під загрозою зупинки через тотальний дефіцит дизельного пального. Наступною пріоритетною ціллю для системних ударів мають стати російські дата-центри, адже Росія критично залежить від цифрової інфраструктури для управління державою. Знищення дата-центрів у поєднанні з паливним голодом призведе до повної втрати керованості територіями.
Найважливішим наслідком цих ударів є не просто втрата пального, а запуск процесів дезінтеграції Росії. Цей розпад починається не з політичних декларацій про незалежність, а з економічних кроків регіональних еліт, спрямованих на власне виживання. У Нижньогородській області цей сценарій уже реалізовано. Місцева влада, яка ще з минулого літа обговорювала можливість обмеження вивезення нафтопродуктів, після знищення Кстовського НПЗ запровадила жорсткі заборони. Тепер пальне не можна вивозити за межі області, а транспорту з інших регіонів неможливо заправитися. Це прецедент, який руйнує єдиний економічний простір: коли кожен регіон почне закривати свої кордони для збереження ресурсів і податків, централізоване управління державою стане неможливим.
Геополітика, НАТО та захист України
На тлі успішних військових операцій України стає очевидною безперспективність сподівань, що долю війни вирішать глобальні гравці за столом переговорів без урахування реального балансу сил. Ідея залучення лідера Китаю Сі Цзіньпіна до тристоронніх переговорів з Дональдом Трампом та Владіміром Путіним щодо України позбавлена логіки. Для Пекіна українське питання не є настільки пріоритетним, щоб обговорювати його як єдину тему.
Китай не поспішає брати на себе роль посередника. Колишній спецпредставник США з питань України Курт Волкер пояснював, що Пекін зосереджений передусім на власних інтересах і не хоче глибше втягуватися в конфлікт. Росія в цій конфігурації виступає лише молодшим партнером Китаю, тож Пекіну немає сенсу брати на себе відповідальність за примус Москви чи Києва до миру. Змушувати Росію припинити війну також невигідно, адже це може спровокувати конфлікт із Москвою та зближення Росії із Заходом.
Постійне демонстрування гострої потреби у вступі до НАТО чи ЄС є стратегічною помилкою в переговорах. Коли країна показує надмірну зацікавленість, їй починають висувати додаткові умови, як це роблять Угорщина чи Словаччина. Офіційні стратегії США вже містять сигнали про небажання захищати європейських союзників на конвенційному рівні. Жодна європейська країна НАТО, за винятком хіба що Франції, не здатна самостійно завдавати далекобійних ударів на дві тисячі кілометрів без згоди США. Тому Україні варто будувати двосторонні військові союзи з країнами, які реально оцінюють загрозу: скандинавськими державами, Польщею та іншими сусідами. Наявність потужного далекобійного озброєння та сильної армії є найкращим аргументом, щоб інші країни самі пропонували взаємні гарантії безпеки та фінансування.
Спроби президента Туреччини Реджепа Ердогана повернути вплив через нові «зернові угоди» розбиваються об реальність: Росія ігнорує інтереси Анкари, атакуючи судна, а Україна самостійно вирішила проблему блокади. Завдяки атакам українських морських дронів Чорноморський флот Росії був змушений тікати не лише з Севастополя, а й ховатися в Новоросійську.
США затвердили продаж ракет PAC-3 до комплексів Patriot на понад два мільярди доларів із терміном постачання після 2030 року. Київ використовує ці контракти як фінансовий інструмент: може домовлятися з країнами далеко від лінії фронту, зокрема Іспанією, Португалією чи Італією, про негайну передачу їхніх запасів ракет в обмін на американські поставки 2030 року, які підуть цим країнам. Це реальна дипломатія, заснована на фінансових гарантіях і взаємовигідних контрактах.
Джерело: 24tv.ua