Як виникла ідея METI і перші спроби «написати» космосу

На цьому тлі виникає відоме запитання, яке приписують фізику Енріко Фермі: «Де всі?» У 1950 році, під час обіду в Лос-Аламоській лабораторії, Фермі з колегами обговорював можливість міжзоряних подорожей і дійшов висновку: якщо такі подорожі здійсненні й привабливі, Землю мали б відвідати вже багато разів.

Пізніше ця логіка лягла в основу гіпотези Гарта–Тіплера. Фізики Майкл Гарт (Michael Hart) і Френк Тіплер (Frank Tipler) у працях 1975–1982 років стверджували, що «парадокс» можна розв’язати лише припущенням, що позаземного життя взагалі не існує.

Багато науковців, зокрема Карл Саган, не погодилися з таким висновком. Вони наголошували: причин, чому ми ще не бачимо інших цивілізацій, може бути безліч, і «відсутність доказів — не доказ відсутності». Звідси сформувалося сучасне формулювання так званого парадоксу Фермі: або позаземних цивілізацій немає, або існують особливі обставини, які заважають нам їх виявити.

Це виглядає особливо гостро, якщо згадати кілька фактів:

• Всесвіт гігантський. Спостережувана частина простягається приблизно на 96 мільярдів світлових років, а за її межами простір може бути фактично нескінченним.
• Всесвіт густо заселений зорями. У ньому понад 2 трильйони галактик — від карликових із тисячами зір до гігантських еліптичних із сотнями трильйонів світил.
• Всесвіт старий. За оцінками за реліктовим випромінюванням, він виник близько 14 мільярдів років тому.
• «Інгредієнти життя» всюди. Елементи на кшталт вуглецю, водню, азоту, кисню, фосфору й сірки (CHNOPS), а також вода, метан, аміак виявляються в різних частинах космосу, який у середньому однорідний та ізотропний.

На цьому тлі природно запитати: якщо умови для життя поширені, чому ми досі не бачимо його слідів?

Від SETI до METI: як з’явилася нова назва

Перші систематичні пошуки позаземного розуму були зосереджені на прослуховуванні космосу — це класичний SETI (Search for Extraterrestrial Intelligence). У 1960 році астроном Френк Дрейк (Frank Drake) провів перший експеримент SETI — проєкт «Озма», а згодом став ключовою фігурою і в перших справжніх спробах METI, зокрема в знаменитому Аресібо-посланні.

Карл Саган також відіграв важливу роль: він долучився до ранніх програм SETI, а потім разом із Дрейком працював над Аресібо-посланням, плакетами «Піонер» і «золотими платівками» «Вояджерів».

Довгий час активне надсилання сигналів не відокремлювали від пасивного прослуховування — усе це називали SETI. Термін «Active SETI» з’явився лише у 2005 році для позначення саме передачі повідомлень. А вже у 2006 році російський дослідник Олександр Зайцев запропонував окремий термін Messaging Extraterrestrial Intelligence (METI), щоб чітко розрізняти пошук сигналів і їх надсилання.

У своїй роботі він підкреслював: SETI займається пошуком повідомлень від інших, METI — створенням і передачею наших власних. На його думку, METI має глобальнішу мету — спробувати подолати «Велике мовчання» й донести до можливих сусідів по Галактиці просте послання: «Ви не самі».

Навіщо взагалі надсилати повідомлення?

У статті 2011 року «Rationale for METI» Зайцев сформулював своєрідну «місію» METI. Він посилався на ідею американського радарного астронома Стівена Остро (Steven Ostro), який пропонував збудувати потужний всеспрямований радіомаяк на зворотному боці Місяця. Остро вважав, що людство може вирішити: краще «давати, ніж отримувати», і почати «війну з Великим мовчанням» із себе.

Зайцев звертав увагу на те, що:

• розвинені цивілізації можуть чути лише тишу, якщо всі лише слухають і ніхто не передає — це він назвав «парадоксом SETI»;
• програми SETI витратили в сотні разів більше часу на прослуховування, ніж METI — на передачу;
• пасивний підхід позбавляє нас потенційних переваг міжзоряного обміну інформацією.

На його думку, надмірна обережність і «самоізоляція» можуть стати фактором вимирання цивілізацій. Він посилався на ідеї Себастьяна фон Гернера (Sebastian von Hoerner), який ще в 1960-х роках припускав, що «апатія» або «втрата інтересу» можуть бути реальною причиною загибелі розвинених спільнот. Цивілізація, яка «ховається й тремтить» через надумані страхи, за такою логікою, приречена.

Для читачів, знайомих із трилогією Лю Цисіня «Пам’ять про минуле Землі» («Задача трьох тіл»), це перегукується з «гіпотезою Темного лісу» — і саме питання безпеки METI лежить у центрі сучасних етичних дискусій навколо активних сигналів.

Перші ідеї: від гігантських фігур до «телеграми на Марс»

Найперші пропозиції «активного SETI» з’явилися задовго до радіотелескопів. Ще на початку XIX століття німецький математик і астроном Карл Фрідріх Гаусс (Carl Friedrich Gauss) нібито пропонував створити на поверхні Землі гігантський малюнок — піктограму, що зображає теорему Піфагора (прямокутний трикутник і три квадрати). Вона мала бути настільки великою, щоб її могли побачити з Місяця чи Марса, і слугувати універсальним математичним сигналом.

У другій половині XIX — на початку XX століття з’явилися й інші проєкти, натхненні спостереженнями Марса. Італійський астроном Джованні Скіапареллі (Giovanni Schiaparelli), досліджуючи планету, описав на ній тьмяні лінійні структури, які назвав «canali» — «канали» або «протоки» і дав їм назви давніх морів і річок. У популярній культурі це слово перекрутили як «штучні канали», що підживило уявлення про марсіанську цивілізацію.

Американський астроном Персіваль Ловелл (Percival Lowell) наприкінці XIX століття побудував обсерваторію у Флагстаффі (Аризона), щоб детально картографувати ці «канали» й популяризував ідею населеного Марса. На цьому тлі з’явилася хвиля проєктів, як «подати сигнал» марсіанам.

У 1909 році в журналі Modern Electrics письменник і видавець Гуго Гернсбек (Hugo Gernsback) описував справжній «бум» ідей, що виникав кожного разу, коли Марс наближався до протистояння із Землею. За його словами, кількість серйозних і фантастичних проєктів «сигналізації Марсу» була настільки великою, що могла б заповнити цілий том.

Того ж року астроном Гарвардської обсерваторії Вільям Пікерінг (William Pickering) запропонував грандіозний «дзеркальний план»: витратити близько 10 мільйонів доларів на систему моторизованих синхронізованих дзеркал у пустелі, які б відбивали сонячне світло й посилали до Марса світлові сигнали. Відповідь у вигляді відблисків мала б засвідчити наявність розумного життя.

У 1928 році британський юрист Г’ю Менсфілд Робінсон (Hugh Mansfield Robinson), який вважав, що з початку 1920-х перебуває в телепатичному контакті з марсіанкою на ім’я Умаруру (Oomaruru), організував експеримент, що увійшов в історію як «марсіанська телеграма». З радіостанції в Рагбі (Англія) на довжині хвилі 18 240 метрів передали повідомлення з трьох слів — «Opesti, Nipitia, Secomba», які Робінсон вважав марсіанськими, а також фразу французькою «Mar la loi de Earth» («Любов до Марса від Землі»). Приймач налаштували на 30 000 метрів — частоту, яку, за твердженням Робінсона, «полюбляли марсіани».

Від планет до зірок

Як і перші спроби SETI, ранні експерименти METI були дуже скромними й спрямованими на найближчі планети. Вони відображали тодішні уявлення, що Марс і Венера можуть бути заселеними й мати розвинені цивілізації.

З розвитком астрономії стало зрозуміло, що ці уявлення були помилковими, а технічні можливості людства значно зросли. Фокус METI поступово змістився від міжпланетного до міжзоряного зв’язку — до спроб звернутися вже не до «сусідів по Сонячній системі», а до потенційних цивілізацій біля інших зір.

Як саме відбувся цей перехід і які послання людство вже встигло надіслати до зірок, стане темою наступної частини історії METI.

Як виникла ідея METI і перші спроби «написати» космосу з’явилася спочатку на Цікавості.

cikavosti.com