983
Володимир Жогло відверто розповів про батьківство та щоденне життя із шестирічним сином Остапом, якому два роки тому діагностували розлад аутистичного спектра. Гуморист не приховує, що після встановлення діагнозу звичний ритм родини змінився, однак головним принципом для нього та дружини стало не прагнення «виправити» дитину, а пошук підходу, який відповідає саме її потребам.
Остапові нещодавно виповнилося шість років. Коли хлопчикові було чотири, лікарі встановили діагноз РАС. За словами Жогла, це змусило батьків багато чого переосмислити — від способу комунікації до звичних виховних схем, які можуть працювати в інших сім’ях, але не підходять конкретній дитині.
У родині немає поділу на «доброго» і «злого» батька
Жогло наголосив, що вони з дружиною свідомо відмовилися від моделі, коли один із батьків суворий, а інший м’якший і «рятує» дитину. На його думку, для Остапа значно важливіші послідовність, передбачуваність і зрозумілий спосіб комунікації. Саме тому батьки намагаються діяти як команда, а не грати протилежні ролі.
Гуморист говорить про сина без драматизації. Він визнає, що сім’ї довелося адаптуватися, але водночас підкреслює, що Остап залишається передусім дитиною зі своїм характером, емоціями, улюбленими моментами та способом взаємодії зі світом. Для батька важливо бачити не лише труднощі, а й щоденні радощі.
Одним із таких моментів Жогло називає ранок. Коли він удома, артист намагається не пропускати пробудження сина. За його словами, Остап прокидається дуже радісним, сміється, і цей короткий домашній епізод дає йому величезний заряд енергії. Навіть за щільного графіка зйомок і виступів гуморист намагається залишати для цього час.
У родині немає складних обов’язкових ритуалів. Жогло описує їхній побут як спокійний і максимально природний. Основою він вважає тепло, прийняття та контакт. Такий підхід особливо важливий для дитини, якій може бути складніше адаптуватися до різких змін або надмірного емоційного тиску.
Відкритість артиста має окреме значення. Батьки дітей з аутизмом часто стикаються не лише з практичними труднощами, а й із суспільними стереотипами. Публічні люди, які говорять про свій досвід спокійно й без сорому, допомагають зробити тему менш стигматизованою. Жогло не намагається виступати універсальним експертом, а розповідає саме про те, що працює у його сім’ї.
Водночас важливо, що він не подає свій підхід як рецепт для всіх дітей із РАС. Аутизм має дуже різні прояви, і потреби однієї дитини можуть суттєво відрізнятися від потреб іншої. Саме тому формулювання артиста про «особливий підхід» звучить доречно: йдеться не про одну правильну схему, а про готовність батьків навчатися разом із дитиною.
Для Жогла найбільшою цінністю залишається емоційний зв’язок. У його розповіді немає великих виховних декларацій — натомість є ранок, сміх сина, спільний час і прагнення бути присутнім у житті дитини. Саме з таких деталей, за його словами, і складається батьківство, яке після діагнозу Остапа стало для нього більш усвідомленим і уважним.
