933
Давні морські рептилії мозазаври були не лише гігантськими, а й напрочуд спритними мисливцями. Новий аналіз їхньої анатомії свідчить, що деякі види використовували раптові «slam-start» атаки із засідки, розганяючись одним потужним помахом хвоста. Про це йдеться у дослідженні, описаному в журналі Current Biology, на яке звертає увагу видання Popular Science.
Мозазаври жили в морях і, можливо, навіть у річках у кінці крейдового періоду та були одними з найстрашніших хижаків свого часу. Деякі, як Mosasaurus hoffmanii, досягали майже 15 метрів завдовжки й важили до 9 тонн. Водночас, як показує нова робота, їхня сила полягала не тільки в розмірах.
Як реконструювали техніку полювання мозазаврів
Еволюційна палеонтологиня Кірстен Формозо (Kiersten Formoso) з колегами поєднала детальне вивчення викопних кісток мозазаврів із даними про сучасних хижих рептилій, зокрема комодського варана (Varanus komodoensis). Команда виходила з простого принципу: «фізика є фізика» — тобто однакові форми тіла й пропорції працюють подібним чином незалежно від епохи.
У фокусі дослідників опинилися чотири види мозазаврів, серед яких особливо масивний Tylosaurus. Цей хижак жив приблизно 92–66 мільйонів років тому, виростав майже до 14 метрів і важив близько 10 тонн.
Спираючись на пропорції тіла Tylosaurus і базові фізичні розрахунки, Формозо дійшла висновку, що ці тварини, ймовірно, полювали із засідки. Вони створювали разовий, надзвичайно потужний удар хвостом, що розганяв їх до швидкості близько 24 км/год у бік неуважної жертви.
Два типи хвостів і різні стратегії полювання
Автори роботи виділяють дві основні гілки в родині мозазаврів, які розрізнялися будовою хвоста. У групи, до якої належали Tylosaurus і Platecarpus, хвости мали довшу та гнучкішу частину. Це забезпечувало ширшу амплітуду помаху та дозволяло здійснювати різкі прискорення.
Формозо порівнює такі «slam-start» атаки з відштовхуванням плавця від стінки басейну ногами: хвіст працює як потужний «ривок» від води. Одного такого поштовху було достатньо, щоб велетенський хижак несподівано опинився поруч із здобиччю.
Інші два види, Mosasaurus і Plotosaurus, за розрахунками дослідників, краще почувалися у відкритому океані, де підтримували відносно стабільну швидкість, а не покладалися на раптові ривки. Це не означає, що Plotosaurus був повільним — його хвіст радше був пристосований до тривалого, «тунцеподібного» плавання, ніж до миттєвих атак.
Загалом картина виглядає так: Platecarpus і Tylosaurus частіше влаштовували засідки у відносно мілких водах, тоді як Mosasaurus і Plotosaurus проводили більше часу в товщі океану, полюючи на ходу.
Додаткові підтвердження та значення роботи
Запропонована схема полювання узгоджується з уже наявними даними про будову кісток мозазаврів, характер зношення їхніх зубів і розрахункову силу укусу. Усе це разом підтримує ідею, що частина цих рептилій була саме хижаками-засідниками, а частина — «спринтерами на довгій дистанції».
Зібрані дослідниками дані та використані ними інструменти відкрито доступні онлайн, тож інші науковці можуть застосовувати підхід до вивчення різних вимерлих морських тварин. Але навіть на цьому тлі мозазаври залишаються одними з найвражаючих хижаків у геологічній історії.
Формозо наголошує, що в той час, коли на суші домінував Tyrannosaurus rex, у морях панували саме мозазаври. Вони поєднували гігантські розміри з ефективними стратегіями полювання, перетворюючи крейдові океани на арену для справді лякаючих засідок.
Вчені з’ясували як гігантські мозазаври влаштовували засідки з’явилася спочатку на Цікавості.
