4543
Технології уловлювання вуглецю можуть допомогти металургії скорочувати викиди, але сам факт вилучення CO₂ із промислових газів вирішує лише першу частину задачі. Після цього вуглекислий газ потрібно очистити, стиснути, транспортувати, використати повторно або безпечно зберігати. Без такої інфраструктури навіть ефективна система уловлювання ризикує залишитися ізольованим технічним рішенням.
На це звернув увагу Александр Флейшандерль, технічний директор і керівник напряму «зеленої сталі» Primetals Technologies. За даними Міжнародного енергетичного агентства, на сталеливарну промисловість припадає близько 8% світових викидів CO₂, пов’язаних зі споживанням енергії. Тому декарбонізація галузі має особливе значення для глобальних кліматичних цілей.
У довгостроковій перспективі значну роль має відіграти пряме відновлення заліза з використанням водню. Однак доменні печі залишатимуться частиною світового виробництва сталі ще десятиліттями, оскільки це капіталомістке обладнання з тривалим строком експлуатації. Саме тому енергоефективність, електрифікація, водень та уловлювання вуглецю мають працювати паралельно, а не як взаємовиключні альтернативи.
Найскладніша частина починається після уловлювання. CO₂ потрібно або направити на геологічне зберігання, або перетворити на ресурс. Хімічна промисловість може використовувати його для виробництва метанолу чи сечовини, виробники палива — для синтетичного авіаційного та морського пального. У кожному випадку потрібні окремі трубопроводи, логістика, енергопостачання, нормативні правила та покупці кінцевого продукту.
Багато способів повторного використання вуглецю додатково потребують великих обсягів відновлюваної електроенергії або водню. Тому ефективність системи залежить не лише від технології на самому металургійному заводі, а й від регіональної енергетики та промислових партнерств.
Прикладом такої співпраці є проєкт Steelanol на ArcelorMittal Ghent, створений разом із Primetals Technologies, LanzaTech та E4tech/ERM. Там доменні гази перетворюють на етанол. Повністю запущений об’єкт здатен виробляти до 80 мільйонів літрів етанолу на рік і скорочувати викиди CO₂ заводу приблизно на 125 тисяч тонн щорічно.
Отже, декарбонізація металургії дедалі більше стає міжгалузевим завданням. Сталеливарні компанії мають співпрацювати з хімічними підприємствами, енергетиками, цементною галуззю, транспортними операторами та постачальниками інфраструктури. У такій моделі CO₂, технологічні гази й навіть відхідне тепло можуть перетворитися з відходів на ресурси для сусідніх виробництв.
