843
8 жовтня виповнилося три роки від дня смерті Ніни Матвієнко — однієї з найвідоміших українських співачок, чий голос десятиліттями асоціювався з народною піснею, сценою та особливим стилем виконання. У річницю Тоня Матвієнко звернулася до матері в соцмережах, опублікувала архівне фото й нагадала про те, що сама вважає найважливішою частиною її спадщини: любов до України та бажання, аби українська пісня продовжувала звучати після її смерті.
У короткому, але дуже емоційному дописі Тоня написала, що їй досі бракує маминих обіймів, підтримки й любові. Водночас вона не зосередилася лише на особистій втраті. Донька артистки підкреслила, що Ніна Матвієнко хотіла залишити після себе не просто записи чи концертні архіви, а живу традицію — щоб українська пісня не перетворилася на музейний експонат, а продовжувала звучати новими голосами.
Саме цю думку Тоня називає своєрідною останньою волею матері. За її словами, любов Ніни до України тепер існує не лише в її голосі, а й у людях, яких вона надихнула. Для родини це спосіб говорити про пам’ять не через постійне повернення до смерті, а через продовження того, чим артистка жила десятиліттями.
Ніна Матвієнко майже до кінця не говорила публічно про хворобу
Ніна Матвієнко померла 8 жовтня 2023 року у віці 75 років, не доживши лише два дні до свого 76-річчя. Уже після її смерті стало відомо, що причиною була тяжка онкологічна хвороба. Для широкої публіки ця інформація стала шоком, адже співачка не робила власне лікування частиною публічного життя й до останнього асоціювалася з активністю та сценою.
Рак у артистки діагностували на початку серпня 2023 року після того, як через сильний біль у животі її доправили до лікарні. Родина згодом розповідала, що сама Ніна не хотіла широко говорити про стан здоров’я. Вона сприймала хворобу як дуже особисту тему й водночас сподівалася на одужання.
Її син Андрій Гончар пізніше згадував один із моментів, який особливо врізався в пам’ять. Після початку повномасштабної війни мати якось обійняла його в автомобілі й попросила пробачення за все, чого, можливо, не змогла дати як мама. Тоді ця фраза прозвучала для нього незвично тривожно, хоча точного діагнозу ще не було.
В останні роки Ніна Матвієнко багато розмірковувала про духовність, життя і смерть. За словами близьких, вона цікавилася релігією, містичними темами й дедалі частіше говорила про речі, які виходили далеко за межі сценічної кар’єри. Ці спогади стали особливо цінними після її смерті, коли родина почала інакше читати ті розмови.
Для Тоні Матвієнко пам’ять про маму невіддільна від власної музики. Вона сама продовжує співати, виконує український репертуар і регулярно включає до концертів композиції, пов’язані з родинною традицією. Через це слова про те, що «українська пісня має жити», для неї мають не лише символічний сенс — це фактично частина її професійної відповідальності.
Через три роки після смерті Ніни Матвієнко її голос продовжує звучати в архівних записах, фільмах, телевізійних програмах і концертних добірках. Але для доньки головною спадщиною залишається не кількість відзнак або записаних пісень, а здатність викликати у людей відчуття зв’язку з українською культурою.
Третя річниця смерті стала для родини ще однією межею між гострим переживанням втрати та поступовим осмисленням спадщини. З часом архівні фото й пісні починають працювати не лише як нагадування про відсутність людини, а як спосіб зберігати її присутність у культурі. Саме так сьогодні Тоня говорить про маму — через продовження, а не лише через сум.
