Шакали, які ще кілька десятиліть тому в Європі асоціювалися переважно з Балканами та узбережжям Чорного моря, стрімко розширюють ареал. Нове міжнародне дослідження показує, що в майбутньому придатними для них можуть стати до 75% території континенту — майже у шість разів більше, ніж нинішній європейський ареал.

Ознаки такого розселення вже добре помітні. У чеському національному парку Подийї фотопастка вперше зафіксувала одразу двох шакалів біля села Гавраніки. Окремих тварин бачать також у країнах Балтії та Скандинавії — регіонах, де ще недавно цей вид практично не траплявся.
Дослідники перевірили близько дев’яти тисяч місць
Щоб зрозуміти, які умови допомагають шакалам рухатися Європою, міжнародна група вчених проаналізувала близько дев’яти тисяч ділянок у різних частинах континенту. Дослідники відтворювали виття тварин, записували відповіді й зіставляли результати з кліматом і типом ландшафту.
Найсприятливішими виявилися райони з короткими зимами, близькістю водойм і мозаїчним ландшафтом, де поля та луки чергуються з невеликими лісовими ділянками. Саме такий змінений людиною сільський ландшафт дає тваринам і їжу, і достатньо укриттів.
Потепління допомагає, але головний конкурент — вовк
М’якші зими відкривають шакалам райони, які раніше були надто холодними й сніговими. Проте автори дослідження вважають не менш важливим інший фактор — чисельність вовків.
Вовки конкурують із шакалами й можуть стримувати їхнє розселення. Там, де великих хижаків мало, шакалам легше закріплюватися й формувати нові популяції.
Найбільші резерви придатної території дослідники знайшли в Західній і Південній Європі, зокрема у Франції та Іспанії. На Піренейському півострові поширення нового хижака може створити додатковий тиск на рідкісних степових птахів.
За розміром золотистий шакал ближчий до лисиці, ніж до вовка, і зазвичай уникає людей. Він харчується дрібними гризунами, падлом, рослинами та стиглими плодами. Саме така всеїдність і здатність швидко пристосовуватися до змінених ландшафтів роблять його одним із найуспішніших хижаків сучасної Європи.

764