620
До Землі прямували одразу чотири корональні викиди маси, через що фахівці NOAA очікували підвищену геомагнітну активність і яскравіше полярне сяйво над північними районами США. Ситуацію ускладнювало те, що окремі хмари сонячної плазми мали різну швидкість і могли взаємодіяти між собою ще до прибуття до Землі.
Останній із чотирьох викидів стався 8 жовтня під час потужного спалаху класу M в активній області AR4549. За прогнозом NOAA, 9 жовтня очікувалася геомагнітна буря помірного рівня G2.
Перші викиди мали прийти майже одночасно
Моделювання показувало, що два викиди, зафіксовані 6 жовтня, могли досягти Землі з коротким інтервалом. Точний час залежав від швидкості сонячного вітру, який здатен як прискорювати, так і сповільнювати рух хмар плазми.
Третій викид очікували наприкінці 10 жовтня або на початку 11 жовтня за UTC. Четвертий рухався швидше за частину попередніх і міг наздогнати третій ще до прибуття до Землі.
Саме такі взаємодії роблять прогноз космічної погоди складним. Коли кілька викидів зливаються або проходять один за одним, сила геомагнітної відповіді може відрізнятися від простого прогнозу для кожної події окремо.
Сяйво могло зміститися далеко на південь
NOAA прогнозувало слабку бурю рівня G1 у першій половині дня 9 жовтня та G2 — пізніше. За подібної активності полярне сяйво раніше бачили навіть у штатах Нью-Йорк та Айдахо.
Однак точну південну межу неможливо визначити лише за швидкістю викиду. Вона сильно залежить від орієнтації магнітного поля сонячної плазми щодо магнітного поля Землі. Тому навіть схожі за швидкістю корональні викиди можуть викликати дуже різну геомагнітну реакцію.
