659
Данія, Австрія, Греція, Німеччина та Нідерланди готують пілотний механізм, за яким людей, яким остаточно відмовили в наданні притулку, можуть відправляти до третіх країн за межами Європейського Союзу. Проєкт планують запустити у першій половині 2027 року, а до повномасштабної роботи перейти у другій половині року. Ініціатива стала одним із найпомітніших елементів нової європейської міграційної політики, яка дедалі більше зосереджується не лише на прийомі заяв, а й на фактичному виконанні рішень про повернення.
Грецький міністр з питань міграції Танос Плевріс пояснив, що йдеться не обов’язково про створення закритих таборів або окремих «центрів повернення» у традиційному розумінні. За його словами, механізм має передбачати визначення третіх країн, куди можна буде направляти людей після остаточної відмови у праві залишатися в ЄС. Тобто людина або повертається до країни походження, або переїжджає до погодженої третьої держави.
Найбільш імовірним першим партнером називають Руанду. За даними дипломатичних джерел, також розглядаються Уганда та Узбекистан. Ці держави вже мають інфраструктуру для розміщення великої кількості мігрантів, однак умови майбутніх домовленостей ще не визначені. Європейська сторона допускає різні моделі — від тимчасового проживання до ширших програм інтеграції.
Одним із головних питань залишається контроль за дотриманням прав людини. П’ять країн ведуть переговори з міжнародними організаціями щодо механізмів моніторингу. При цьому держави ЄС наголошують, що не хочуть перекладати всю відповідальність на треті країни: контроль за виконанням угод і відповідність міжнародним стандартам залишатиметься за учасниками проєкту.
Політичний контекст ініціативи також очевидний. Європа вже багато років намагається скоротити кількість людей, які залишаються на території блоку після відмови у притулку. Саме низький рівень фактичних повернень став одним із аргументів прихильників жорсткішої міграційної політики. У червні Європарламент схвалив реформу, яка дає державам більше можливостей для прискорених депортацій і співпраці з третіми країнами.
Критики попереджають, що винесення частини процедур за межі ЄС може створити ризики для прав шукачів притулку, особливо якщо країни призначення мають слабші правові гарантії. Прихильники ж вважають, що без робочої системи повернення міграційні правила залишатимуться формальними. Остаточна модель пілотного проєкту залежатиме від угод із партнерами та юридичних обмежень всередині ЄС.
