602
Для озимого ріпаку осінній період вирішує значну частину майбутньої зимостійкості. До настання холодів рослина має сформувати добре розвинений стрижневий корінь, міцну кореневу шийку та низько розташований конус наростання. Одним із елементів, який особливо впливає на ці процеси, є бор.
Чому нестача бору небезпечна саме восени
Бор бере участь у формуванні клітинних стінок і розвитку молодих тканин. Навіть помірний дефіцит може призвести до так званої дуплистості кореневої шийки та стрижневого кореня. У пошкоджених тканинах гірше переміщуються вода й поживні речовини, а сама рослина стає більш чутливою до морозів та хвороб.
За оцінками фахівців, при запланованій урожайності близько 3 тонн з гектара ріпак може винести приблизно 200–400 грамів бору з гектара. Орієнтовно чверть цієї кількості культура споживає вже восени, коли активно розвивається коренева система.
Для слабких і середньорозвинених посівів як орієнтир називають 100–150 грамів бору на гектар за одне внесення. На добре розвинених посівах у фазі восьми й більше листків може використовуватися дворазове підживлення. Остаточне рішення має враховувати аналіз ґрунту, стан рослин і фактичне забезпечення елементами живлення.
Одного позакореневого підживлення недостатньо
Позакореневе внесення допомагає підтримати рослини у критичний момент, однак воно не повинно повністю замінювати надходження елемента через кореневу систему. Доступність бору залежить від кислотності ґрунту, вмісту гумусу, вологості, ущільнення та співвідношення з іншими елементами.
Ризик дефіциту підвищується як за надто сухих, так і за перезволожених умов, а також на ґрунтах із крайніми значеннями pH. Високі норми азоту чи кальцію теж можуть змінювати доступність бору.
До зими оптимально розвинений ріпак має сформувати пласку розетку, кореневу шийку діаметром приблизно 8–10 мм і потужний стрижневий корінь. Тому контроль борного живлення — лише одна частина комплексної осінньої технології разом із регуляцією росту, контролем азоту та забезпеченням сіркою.
