1538
Команда дослідників використала людські скам’янілості з Марокко, щоб створити цифрову реконструкцію обличчя, якому приблизно 315 тисяч років. Нове зображення дає уявлення про те, як могли виглядати одні з найдавніших відомих представників нашого виду – і, попри масивні риси та виступаючу щелепу, це обличчя не виглядало б зовсім чужим у сучасному натовпі.
Проєкт описано у матеріалі ScienceAlert. 3D-дизайнер Сісеро Мораес (Cícero Moraes), який працював над реконструкцією, зазначає, що людина з Джебель-Ірхуд могла б «загубитися» серед нас, хоча уважніший погляд помітив би її надзвичайно міцні риси та сильно виступаючу нижню щелепу.
Як знайшли найдавніших Homo sapiens
Історія цього обличчя почалася на початку 1960-х років, коли робітник, що видобував мінерали в районі Джебель-Ірхуд у Марокко, натрапив на череп. Спершу вчені вирішили, що це африканський неандерталець, який жив близько 40 тисяч років тому.
Подальші розкопки виявили більше людських решток і кам’яних знарядь. У міру того як дослідники вивчали знахідки, змінювалися і уявлення про те, ким були ці люди і скільки їм років. У 2017 році дві наукові роботи перекласифікували рештки як ранніх представників нашого виду, Homo sapiens, а датування шару зі скам’янілостями дало вік приблизно 315 тисяч років з похибкою близько 34 тисяч років.
Це відкриття відсунуло відому історію Homo sapiens приблизно на 100 тисяч років у минуле, зробивши рештки з Джебель-Ірхуд найдавнішими відомими на сьогодні скам’янілостями нашого виду. Саме вони й стали основою для нової реконструкції обличчя.
Збірка черепа з фрагментів
Повного черепа однієї людини у вчених не було. Фахівці з Інституту еволюційної антропології Товариства Макса Планка раніше поєднали кілька зразків у більш повну цифрову модель черепа.
Більша частина мозкової коробки та верхня частина обличчя походять від черепа Irhoud 1. Відсутні елементи, зокрема нижня щелепа та зуби, були додані з інших решток із того самого археологічного шару. Тому отримане обличчя не можна вважати точним портретом конкретної людини, але Мораес вважає поєднання фрагментів переконливим: щелепа й зуби іншого індивіда дуже добре «сіли» на цю конструкцію, і навіть у разі знаходження оригінальної щелепи форма черепа, ймовірно, суттєво не змінилася б.
Як із кісток отримують обличчя
Команда Мораеса почала з зображень і відео композитного черепа, опублікованих разом із дослідженнями 2017 року. Вони витягли окремі кадри, поєднали різні ракурси та розрахували тривимірну модель, перевіряючи її масштаб за опублікованими вимірами.
Далі потрібно було оцінити, як виглядали м’які тканини. Для цього використали КТ-скан анонімного сучасного дорослого, де видно і кістки, і навколишні тканини. На комп’ютері «донорський» череп деформували так, щоб він збігався з давньою моделлю, а разом із ним змінювалися й шари м’яких тканин – це дало початковий варіант обличчя.
Додатково результат уточнювали за вимірюваннями товщини м’яких тканин у живих людей. Для роботи застосували вільне програмне забезпечення Blender та інструменти OrtogOnBlender. Цей метод анатомічної деформації не створювали спеціально для цього випадку: його розробляють і тестують щонайменше з 2013 року.
Попри складні алгоритми, основну інформацію все одно несуть кістки. Жодних зразків шкіри чи м’язів від цих давніх людей не збереглося, а дані про товщину м’яких тканин доводиться брати у сучасних людей. Це вимушена заміна, а не твердження, що анатомія давніх і сучасних Homo sapiens була ідентичною.
Наукові межі та художні деталі
Дослідники також перевірили внутрішні розміри моделі черепа. Об’єм черепної порожнини склав 1 364 мілілітри, що дуже близько до попередньої оцінки у 1 375 мілілітрів, отриманої за КТ-даними скам’янілості. Це узгодження підтримує коректність пропорцій моделі, хоча й не дозволяє точно оцінити, наскільки вірно відтворено саме обличчя.
Готові зображення подали у двох варіантах: чорно-білі рендери без волосся та кольорову версію зі шкірою, волоссям і бородою. За словами Мораеса, саме кольоризоване зображення з волоссям є найбільш художнім і містить найменше науково обґрунтованих деталей, адже колір шкіри, форма зачіски чи наявність бороди не зчитуються безпосередньо зі скам’янілостей.
Натомість чорно-білі версії залишають ці елементи поза кадром, дозволяючи зосередитися на формі обличчя, яку й намагалися відновити за кістками.
Сучасне обличчя з давнім черепом
Попередні аналізи решток із Джебель-Ірхуд показали поєднання «сучасного» обличчя з більш архаїчною мозковою коробкою. Це свідчить, що різні риси сучасних людей формувалися в різний час, а еволюція Homo sapiens була поетапною.
Для Мораеса один із найочікуваніших моментів роботи настає ще до фінальних штрихів – коли на екрані вперше проявляються базові риси обличчя давньої людини. Нове дослідження, опубліковане в журналі Heritage, додає ще одну візуальну ланку до історії нашого виду й показує, наскільки знайомими можуть бути обличчя людей, що жили сотні тисяч років тому.
Обличчя найдавнішого Homo sapiens виявилося напрочуд знайомим з’явилася спочатку на Цікавості.
