1655
Пережита епідемія може змінити харчову поведінку тварин, навіть якщо частина з них не хворіла. Це продемонстрували досліди з макаками: після спалаху вірусу примати помітно охочіше уникали їжі, яка лежала на поверхні зі слідами фекалій. Біологи розглядають таку реакцію як прояв поведінкового імунітету — спробу уникнути небезпечного контакту ще до зараження.
Деталі дослідження
Дослідники Каліфорнійського університету в Сан-Дієго працювали з макаками у притулку Born Free у Техасі. На першому етапі вони перевіряли поведінку 54 особин семи видів і гібридів, які мали різні умови виховання. Усі тварини отримували можливість вибрати їжу з чистої або на вигляд забрудненої поверхні.
Щоб унеможливити справжнє зараження під час експерименту, забруднення вкривали епоксидною смолою. Це дозволяло бачити сліди фекалій, але не контактувати з ними безпосередньо. Окремо науковці змінювали чисту дерев’яну поверхню на губку, перевіряючи, чи не відлякує макак просто незнайомий матеріал.
Що означають результати
У середньому забруднену поверхню тварини обирали лише приблизно у 32% випадків. Виховані людьми макаки частіше нехтували таким сигналом, ніж особини, які з раннього віку жили серед родичів. Це дає підстави припускати, що досвід і спостереження за іншими приматами також впливають на формування огиди.
На другому етапі дослідили 55 макак із чотирьох груп. Три з них пережили епідемію мавп’ячого ретровірусу, а одна не мала такого досвіду. Серед тварин із груп після спалаху 47% їли з забрудненої поверхні, тоді як у контрольній групі — 79%. При цьому значення не мало, чи хворіла конкретна особина сама.
Цікаво, що ретровірус передавався не через їжу, а переважно через укуси й подряпини. Отже, уникання видимого забруднення могло бути ширшою захисною реакцією, а не точною відповіддю на спосіб передачі саме цієї інфекції. Вчені обережно припускають, що подібні механізми допомагають пояснити еволюційне коріння людської огиди.
