962
Костянтин і Влада Ліберови, які роками документують російську війну проти України, вперше настільки докладно розповіли про інший бік свого життя — перший рік батьківства. Їхньому сину Ною наприкінці листопада виповниться рік, і за цей час подружжю довелося повністю перебудувати звичний ритм, у якому фронтові відрядження раніше могли тривати без чіткої дати повернення. Тепер кожна поїздка планується інакше, а ризик оцінюється вже не лише з професійного погляду, а й через відповідальність перед дитиною.
Подружжя зізналося, що рішення про дитину не було наслідком відчуття ідеального моменту. Навпаки, вони зрозуміли, що чекати завершення війни можна роками, а життя не можна безкінечно відкладати. Ліберови багато знімали людей, чиї весілля, народження дітей і звичайні сімейні плани були відкладені через бойові дії, й у якийсь момент побачили в цьому відображення власного життя. Тоді й вирішили, що «найкращий час» не обов’язково настане пізніше.
Син змінив їхнє ставлення до ризику і самої роботи
Після народження Ноя Костянтин і Влада стали рідше виїжджати на фронт разом. Раніше їхній тандем був майже нероздільним: вони працювали поруч, страхували одне одного і разом переживали складні моменти. Тепер частіше один із них залишається вдома, а інший вирушає у відрядження. Подружжя також скоротило тривалість поїздок і намагається заздалегідь знати дату повернення.
Змінився і вибір тем. Ліберови не припинили працювати на передовій, однак дедалі більше уваги приділяють історіям, які починаються після фронту: реабілітації, життю після поранень і полону, поверненню людей до цивільного середовища. Для них це стало природною зміною фокуса, адже батьківство посилило емоційне сприйняття чужого болю.
Влада зізналася, що тепер особливо важко знімати дітей у прифронтових містах. Раніше вона бачила в них героїв кадру і концентрувалася на професійній задачі, а після народження сина мимоволі порівнює кожну дитину з Ноєм. Костянтин, своєю чергою, сильніше реагує на військових-батьків, які показують фотографії дітей і розповідають, як рідко можуть бути поруч із ними.
Водночас поява сина змінила і їхні стосунки. Влада побачила Костянтина зовсім іншим — не жорстким і максимально зібраним фотографом на фронті, а дуже м’яким батьком, який укладає дитину спати. Костянтин, у свою чергу, говорить, що відкрив у дружині величезне терпіння. Якщо в роботі вони давно знали, хто за що відповідає, то вдома систему довелося будувати заново, адже дитина не живе за виробничим графіком.
Ім’я Ной пара обрала не випадково. Для них воно пов’язане зі значеннями спокою, втіхи та збереження родини у час, коли навколо все руйнується. Ліберови з гумором визнають, що щодо «спокою» могли дещо поспішити, однак символізм імені залишається для них важливим.
Навіть сімейні ритуали тепер мають для них нову вагу. Подружжя намагається не працювати безперервно, як раніше, і хоча виділити повноцінні вихідні стає дедалі складніше, суботній ранок вони прагнуть проводити разом: Влада готує млинці, Костянтин годує Ноя, після чого родина вирушає на прогулянку.
Свій перший рік у новій ролі Ліберови описують не як ідеальне батьківство, а як постійне навчання. Син змусив їх прийняти, що не все можна контролювати, швидше говорити одне одному про втому та інакше відчути цінність звичайних речей — тиші, світла ввечері, можливості повернутися додому. Саме ці прості речі вони й хочуть дати Ною як основу відчуття дому, незалежно від стін чи конкретної адреси.
