1024
Рятувальні археологічні роботи вздовж майбутнього пасажирського маршруту Мехіко–Керетаро принесли велику колекцію кераміки, яка охоплює майже дві тисячі років історії Центральної Мексики. У різних пунктах уздовж залізничного коридору археологи знайшли матеріали, пов’язані з Теотіуаканом, тольтеками, мешіка та іншими регіональними традиціями. Разом ці знахідки показують, що місцеві громади не існували ізольовано, а були включені в довгі торговельні, міграційні та культурні мережі.
Дослідження проводить Національний інститут антропології та історії Мексики. Для опрацювання великої кількості матеріалу Міністерство культури створило спеціалізовану керамічну лабораторію в Тепехі-дель-Ріо-де-Окампо, штат Ідальго. Тут археологи очищують, описують і реконструюють як побутові, так і церемоніальні посудини, знайдені в поселеннях, похованнях і храмових контекстах. За словами міністерки культури Клаудії Куріель де Ікази, великі інфраструктурні проєкти в цьому випадку стали ще й нагодою розширити знання про минуле країни.
Хронологічний діапазон знахідок дуже широкий. Найдавніші матеріали датуються пізнім докласичним періодом — приблизно від 400 року до нашої ери до 200 року нашої ери, а найпізніші сягають пізнього посткласичного періоду, тобто 1200–1521 років. Кераміку виявили в Тулі, Ігнасіо Сарагосі та Ель-Венадо в Ідальго, а також у Віста-Реаль у Керетаро. Саме така широка географія й різноманітність стилів дозволяють говорити не про локальну традицію, а про складну систему контактів.
Особливо показовими стали матеріали з Ігнасіо Сарагоси. Там знайшли кераміку класичного періоду, пов’язану з розширенням Теотіуакана під час фаз Тламімілолпа та Шолальпан. У тому самому районі, а також в Ель-Венадо, трапилася кераміка, характерна для Центральних долин Оахаки: полірована або загладжена сіра глина з домішкою кварцового піску. Археологи вважають, що саме технологічні особливості виробництва дозволяють простежити зв’язки далеко за межами безпосереднього регіону.
Координатор проєкту Віктор Франсіско Ередія Гільєн припускає, що різноманітність керамічних традицій могла бути наслідком переміщення населення з сусідніх територій. Нові групи інтегрувалися в місцеві громади, але продовжували зберігати частину власних виробничих і культурних практик. Це означає, що стародавня Центральна Мексика була не набором відокремлених культур, а регіоном, де люди, товари й ідеї постійно переміщувалися.
Додатковим свідченням стали фігурки, знайдені в похованнях. Частина з них мала сліди навмисного пошкодження, що може бути пов’язано з ритуальними діями. У поєднанні з побутовою та церемоніальною керамікою ці знахідки дають змогу краще реконструювати не лише торгівлю, а й релігійні практики та соціальні зв’язки громад, які протягом століть населяли цей коридор.
