4457
Популяція горбатих китів Аравійського моря біля узбережжя Оману генетично помітно відрізняється від інших представників виду. Дослідження Wildlife Conservation Society та Товариства охорони довкілля Оману показало, що ці кити утворюють окрему еволюційну лінію, яка протягом десятків тисяч років майже не обмінювалася генами з іншими популяціями.
Науковці проаналізували мітохондріальну ДНК 2285 горбатих китів із різних частин Світового океану. Результати продемонстрували чітку відмінність аравійської популяції від трьох уже визнаних підвидів — північноатлантичного, північнотихоокеанського та південного. За оцінками, розходження між окремими лініями могло початися приблизно 43–113 тисяч років тому.
Особливість китів Аравійського моря полягає не лише в генетиці. На відміну від більшості горбатих китів, вони не здійснюють далеких сезонних міграцій між холодними районами нагулу й теплими місцями розмноження. Ця популяція живиться й розмножується в одному регіоні, залишаючись у тропічних і субтропічних водах протягом усього року.
Ізоляція має і негативний бік. Саме ця група продемонструвала найнижче генетичне різноманіття серед досліджених океанічних популяцій. Невелика чисельність і слабкий генетичний обмін роблять китів більш уразливими до хвороб, змін середовища та випадкових демографічних коливань.
Серед головних загроз дослідники називають заплутування в рибальських сітях, зіткнення із суднами, підводний шум і забруднення. Додатково зміни мусонів та океанічного апвелінгу можуть впливати на кількість сардин та іншої здобичі. Отримані дані вже стали аргументом на користь того, щоб формально розглянути аравійських горбатих китів як окремий четвертий підвид.
