2186
Швидкість, із якою людина рухається повсякденними маршрутами, може бути інформативною характеристикою її загального фізичного стану. Дослідження за участю понад чотирьох тисяч літніх людей показало, що частота кроків, виміряна під час звичайного життя, пов’язана з довгостроковим ризиком смерті майже так само виразно, як швидкість ходьби в клінічному тесті.
Науковці використали дані британського дослідження Whitehall II. До аналізу увійшли 4067 учасників із середнім віком 69,3 року. Більшість становили чоловіки. У 2012–2013 роках учасники проходили стандартне вимірювання швидкості ходьби, а спеціальні акселерометри протягом дев’яти днів фіксували темп їхніх кроків у звичних умовах.
Що саме виміряли дослідники
Спостереження тривало майже дванадцять років. За цей час померли 739 учасників, або 18,2% вибірки. Після врахування інших факторів дослідники встановили статистичний зв’язок: вищі показники швидкості ходьби та частоти кроків асоціювалися з нижчим ризиком смерті від усіх причин.
Особливість роботи полягає в порівнянні лабораторного та побутового вимірювання. Людина може пройти короткий тест у кабінеті лікаря швидше, ніж пересувається щодня. Натомість дані носимого датчика показують реальну поведінку: як часто вона виходить із дому, чи ходить упевнено та чи підтримує швидший темп без спеціальної команди.
Важливо, що результати свідчать про зв’язок, а не доводять, ніби просте прискорення кроків саме по собі продовжує життя. Темп ходьби залежить також від стану суглобів, серця, легенів, нервової системи та загальної витривалості. Тому повільна хода може бути сигналом для уважнішої оцінки здоров’я, а не приводом для самодіагностики.
Для повсякденного життя висновок практичний: навіть без дорогого обладнання лікарі можуть звертати увагу на зміни ходи пацієнтів. А регулярні прогулянки, безпечний рух і посильне тренування витривалості залишаються корисною частиною здорового старіння, незалежно від конкретного числа кроків за хвилину.
