4521
Постійна втома в умовах тривалої небезпеки не обов’язково означає, що людина стала «слабшою» або гірше справляється з життям. У блозі NV психотерапевт Олександр Авдєєв пояснює, що мозок у ситуації невизначеності витрачає значно більше ресурсу, ніж у стабільних умовах. Коли правила постійно змінюються, а загроза може повернутися будь-якої миті, нервова система змушена безперервно переоцінювати обстановку. Навіть у моменти зовнішнього спокою частина уваги залишається «піднятою по тривозі», тому звичайні справи можуть вимагати більше сил, ніж раніше.
Особливо виснажує необхідність постійно перемикати увагу. Автор порівнює фронтопарієтальну кору з диспетчерською вежею: вона збирає неповну інформацію з різних ділянок мозку й швидко перебудовує рішення залежно від контексту. Коли зміни трапляються зрідка, система встигає адаптуватися й повернутися до базового режиму. Коли ж вони стають фоном життя, мозок практично не отримує періоду передбачуваності, а це збільшує когнітивне навантаження навіть без фізичної перевтоми.
Звідси можуть виникати труднощі з концентрацією, відчуття перевантаження, дратівливість і враження, що навіть прості рішення даються важче. Людина може довше формулювати думку, частіше відкладати побутові справи або втрачати терпіння там, де раніше реагувала спокійніше. Це не обов’язково ознака депресії чи іншого розладу, але й ігнорувати такий стан не варто, особливо якщо він триває тижнями й уже впливає на роботу, стосунки та сон.
Один зі способів трохи зменшити навантаження — створювати маленькі стабільні опори. Це можуть бути постійний час для новин замість нескінченного скролінгу, заздалегідь зібрана тривожна валізка, зрозумілий план дій під час повітряної тривоги, звичні ранкові або вечірні ритуали. Кожна така передбачувана дія зменшує кількість рішень, які мозку доводиться приймати заново, і повертає хоча б частину відчуття контролю.
Автор також згадує техніку «кидання якоря» з терапії прийняття та зобов’язання. Її суть у трьох кроках: помітити, що відбувається всередині, повернути увагу до тіла й знову включитися у взаємодію з навколишнім світом. Мета не в тому, щоб миттєво прибрати тривогу, а в тому, щоб не дозволяти їй повністю керувати поведінкою. Навіть кілька хвилин усвідомленого повернення до теперішнього моменту можуть зменшувати відчуття хаосу.
Важливо не вимагати від себе колишнього рівня продуктивності в умовах, які самі по собі стали значно складнішими. Якщо втома супроводжується тривалим безсонням, панічними реакціями, втратою інтересу до життя або різким падінням працездатності, краще звернутися до фахівця. Підтримка потрібна не тому, що людина «не справляється», а тому, що нервова система працює під надзвичайно великим і тривалим навантаженням.
