3743
Катар закликав країни Близького Сходу перейти від постійної логіки стримування до нової регіональної системи безпеки, у якій Іран був би не зовнішнім ворогом, а учасником спільних правил. Прем’єр-міністр і міністр закордонних справ шейх Мохаммед бін Абдулрахман Аль Тані заявив, що остання військова ескалація стала для регіону «сигналом тривоги» і показала слабкість нинішньої архітектури, яка надто сильно залежить від зовнішніх сил.
За задумом Дохи, майбутня система мала б базуватися на постійних каналах комунікації, взаємному визнанні суверенітету та процедурах, які дозволяють зупиняти кризу ще до того, як вона переросте у відкриту війну. Для країн Перської затоки це особливо актуально, оскільки навіть коротка ескалація одразу б’є по енергетичній інфраструктурі, портах, авіації та судноплавству.
Катар уже багато років намагається виконувати роль посередника між державами, які не мають прямих відносин. Доха підтримує робочі контакти і з Вашингтоном, і з Тегераном, що дозволяє передавати сигнали між сторонами та організовувати непрямі переговори. У нинішній кризі катарські дипломати знову беруть участь у пошуку формули, яка могла б знизити ризик нових ударів.
Ідея залучити Іран до регіональної системи безпеки суттєво відрізняється від підходу, який десятиліттями будувався навколо американської військової присутності та балансування Тегерана. Катар вважає, що без включення самого Ірану будь-яка система залишатиметься нестабільною, адже частина ключових загроз — від ракет і дронів до проксі-груп — все одно походить із його регіонального впливу.
Для Саудівської Аравії, ОАЕ, Бахрейну та інших сусідів така пропозиція може бути складною. Частина з них підтримує дипломатичні контакти з Тегераном, але водночас вважає його політику головною загрозою для регіональної безпеки. Тому майбутні переговори мають відповісти на практичне питання: які саме гарантії потрібні, щоб довіра не залишалася лише політичною декларацією.
Ще одна проблема — роль США. Американські бази та системи ППО залишаються центральним елементом оборони багатьох держав Затоки. Доха не пропонує відмовлятися від цього союзу, але хоче доповнити його регіональним механізмом, який зменшував би залежність від постійної військової присутності зовнішньої держави.
Поки ініціатива перебуває на рівні політичної пропозиції, однак вона добре відображає зміну настроїв у Перській затоці. Після кількох хвиль ударів, перебоїв із судноплавством і зростання цін на енергоносії регіональні держави дедалі більше зацікавлені не лише в стримуванні противників, а й у правилах, які дозволили б уникнути нескінченного циклу ескалації.
