3778
Орбітальний апарат NASA Lunar Reconnaissance Orbiter (LRO), який працює біля Місяця з 2009 року, зафіксував на його поверхні надзвичайно рідкісну подію. Аналізуючи частину з понад 3 мільйонів знімків, науковці виявили найбільший і найсвіжіший ударний кратер, який будь-коли бачили в Сонячній системі в реальному часі. За оцінками, подібні зіткнення трапляються приблизно раз на 130 років.
Про знахідку, описану в двох статтях у журналі Science Advances, розповіла старша науковиця Місячного та планетного інституту Джулі Стопар (Julie Stopar) в інтерв’ю для видання Live Science.
Кратер розміром з два футбольні поля
Новий кратер отримав назву МакГетчин (McGetchin) на честь геолога і дослідника Місяця Тома МакГетчіна (Tom McGetchin). У середньому його діаметр становить близько 222 метрів, а глибина — приблизно 43 метри. За розміром це як яма завдовжки з два американські футбольні поля і достатньо глибока, щоб «поглинути» 14-поверховий будинок.
Кратер утворився внаслідок удару метеорита розміром з будівлю у 3–6 поверхів, який врізався в Місяць близько 2,5 року тому, ймовірно у квітні-травні 2024 року. Саме тому його називають «надзвичайно свіжим» — процеси, що зазвичай розмивають і згладжують рельєф, ще не встигли істотно змінити форму ударної структури.
За словами Стопар, великих кратерів завжди мало, адже у космосі набагато більше дрібних об’єктів, ніж великих. Тому зіткнення, здатні створити кратер такого масштабу, на Місяці трапляються рідко, ймовірно раз на століття і більше.
МакГетчин далекий від звання найбільшого кратера Місяця: гігантський басейн Південний полюс — Ейткен у близько 10 000 разів ширший. Однак McGetchin — найбільший новий кратер, який вдалося зафіксувати з моменту запуску LRO.
Удар на межі двох світів Місяця
Однією з особливостей нового кратера є місце, де він з’явився. Удар стався на межі між двома типами місячних порід: темними вулканічними рівнинами — «морями» (mare) — і світлішими, більш горбистими давніми материковими височинами.
Ця границя помітна навіть із Землі як контраст темних і світлих ділянок на місячному диску. Те, що метеорит влучив саме в таку перехідну зону, відображається в будові й матеріалі викидів навколо кратера. Це дає дослідникам шанс краще зрозуміти, як різні типи порід реагують на удар і як формується структура викинутої речовини.
Кратер настільки яскравий і контрастний, що деякі астрономи-аматори вже вважають, що бачать з Землі його біле кільце викидів на тлі навколишньої поверхні.
Чому відкриття стало можливим лише зараз
LRO обертається навколо Місяця близько 12 разів на добу, але під час кожного оберту його камери знімають лише невелику ділянку поверхні. Щоб повторно сфотографувати ту саму область, апарату потрібні місяці й роки.
Коли астрономи не фіксують спалаху удару з Землі й не знають, де саме шукати новий кратер, пошук перетворюється на випадкове «прочісування» архіву. Потрібно підібрати знімки ділянок до й після можливого удару за схожих умов освітлення і потім обробити велику кількість даних.
Так сталося і з кратером МакГетчин. Хоча удар відбувся навесні 2024 року, один із членів команди, Роберт Вагнер (Robert Wagner), виявив його лише у жовтні 2025 року, порівнюючи зображення різних років. За словами Стопар, побачивши об’єкт, він «кинув усе», а вона сама була вражена тим, наскільки великим виявився кратер.
Ключ до віку інших кратерів і безпеки людей
Для Стопар цей об’єкт особливо цінний ще й тим, що має добре відому «дату народження». Вона вже давно вивчає низку дуже свіжих, на вигляд яскравих кратерів із чіткими краями, які сформувалися до початку місії LRO. Вони схожі на МакГетчин за формою та відбивною здатністю, але точний вік цих структур невідомий.
Порівнюючи їх зі щойно утвореним кратером, дослідниця сподівається краще оцінити, наскільки «молодими» є інші подібні об’єкти і як швидко з часом змінюється їхня поверхня. Це допомагає уточнювати часову шкалу місячної геології.
Ще одна важлива мета — зрозуміти сучасну швидкість метеоритних ударів по Місяцю. Дослідників цікавить, як часто об’єкти різних розмірів стикаються з поверхнею та які масштаби мають ці удари. Такі дані важливі не лише для теорії, а й для планування місій: від коротких посадок до створення баз і інфраструктури на Місяці.
Чим точніше вчені знатимуть реальну частоту великих ударів, тим краще можна буде оцінити ризики для майбутніх астронавтів, роботизованих апаратів та споруд.
Природні й штучні удари як лабораторія
МакГетчин дає шанс також вивчати, яку роль у формуванні кратера відіграють кут падіння, швидкість і будова ударника, а також фізичні властивості порід у місці зіткнення. На думку Стопар, це один із найперспективніших об’єктів для майбутнього відбору зразків: відомий час утворення, контрастні породи та добре збережений рельєф.
Дослідниця зазначає, що окремий інтерес становлять і кратери від апаратів, які навмисно або випадково врізалися в Місяць. Хоча зараз ризики для «природних середовищ» Місяця від людської техніки вона оцінює як невеликі, зростання кількості місячних місій вимагає кращої координації між країнами й компаніями, щоб апарати й уламки не заважали один одному.
Водночас такі штучні удари корисні для науки: маса, форма й конструкція апарата відомі заздалегідь, тож учені можуть точніше вивчати, як виглядають кратери від об’єктів складної форми, наприклад від порожнистих циліндрів. Це дає додаткову інформацію про механізми утворення кратерів та властивості місячного ґрунту.
Новий кратер МакГетчин таким чином стає не лише рідкісною космічною подією, а й своєрідною «часовою міткою», що допомагає по-новому прочитати історію всієї покритої кратерами поверхні Місяця.
Новий гігантський кратер на Місяці відкрив рідкісну подію з’явилася спочатку на Цікавості.
