4306
Нове дослідження мізофонії показало, що цей стан може мати помітний спадковий компонент. Мізофонією називають сильну негативну реакцію на звичайні побутові звуки — жування, дихання, сопіння, клацання ручкою або повторювані шуми. Для деяких людей такі звуки викликають не просто подразнення, а майже миттєвий спалах гніву, тривоги або фізичного дискомфорту.
Дослідники з Медичної школи Єльського університету залучили 101 людину з мізофонією та членів їхніх родин. На відміну від багатьох попередніх робіт, які базувалися переважно на онлайн-опитуваннях, цього разу команда проводила безпосереднє обстеження сімей.
Результати показали, що приблизно у 39% людей із мізофонією щонайменше один родич першого ступеня спорідненості також мав цей стан.
Якщо враховувати ширше коло родичів, частка сягала приблизно 48%. Такий рівень сімейного накопичення не доводить простого типу успадкування, але свідчить про ймовірний генетичний внесок.
Команда також виявила значну кількість супутніх психічних і нейроповедінкових станів. Учасники частіше мали тривожні розлади, обсесивно-компульсивні прояви, депресію або симптоми, пов’язані з нейророзвитковими особливостями.
Важливо, що мізофонію не слід плутати зі звичайною нелюбов’ю до неприємного звуку. У людей із вираженим станом реакція може бути настільки сильною, що вони уникають спільних прийомів їжі, транспорту, офісів або інших ситуацій, де тригер неможливо контролювати.
Механізм мізофонії залишається не до кінця зрозумілим. Попередні дослідження вказували на підвищену взаємодію слухових і емоційних мереж мозку, через що певні звуки можуть автоматично отримувати дуже сильне негативне значення.
Сімейний характер стану може бути пов’язаний як із генетикою, так і зі спільним середовищем. Родичі мають схожі звички, живуть у подібних акустичних умовах і можуть навчатися реакцій один в одного.
Саме тому наступним етапом мають стати генетичні дослідження з більшими вибірками та порівнянням родичів різного ступеня спорідненості.
Сьогодні лікування мізофонії залишається обмеженим. Психотерапевтичні методи, робота зі стресом і поступове формування інших реакцій на тригери можуть допомагати, але універсальної терапії немає.
Нове дослідження важливе тим, що переводить мізофонію з категорії «дивної індивідуальної реакції» у сферу серйозного нейробіологічного та генетичного вивчення.
