2843
Людська здатність довго працювати без різкого виснаження могла сформуватися не лише завдяки бігу на великі дистанції. Дослідниці запропонували нову еволюційну гіпотезу, згідно з якою важливу роль могли відіграти регулярні занурення під воду за їжею, що вимагали багаторазової затримки дихання та швидкого відновлення на поверхні.
Авторки роботи Джозефін Йорденс та Еріка Шагатай назвали концепцію «спочатку пірнання, потім біг». Вона не заперечує класичну гіпотезу витривалого бігу, але доповнює її ще одним сценарієм, який міг впливати на серцево-судинну та дихальну системи ранніх представників роду Homo.
Людина має незвичне для приматів поєднання здібностей: ми можемо довго бігти, плавати та багаторазово пірнати без акваланга. Під час занурення організм переходить у особливий режим — сповільнюється серцебиття, кровотік перерозподіляється на користь життєво важливих органів, а кисень використовується економніше.
Як сучасний приклад дослідниці наводять японських нирців ама, які протягом століть добувають морепродукти без дихальних апаратів. Під час одного двогодинного спостереження нирець здійснив близько 50 занурень на глибину приблизно 8–10 метрів і провів під водою майже половину всього часу.
Такі повторювані цикли занурення і короткого відпочинку можуть вимагати не меншої витривалості, ніж тривале переслідування здобичі суходолом. Авторки припускають, що подібний спосіб добування їжі міг існувати й у давніх людей.
Поки що ця ідея залишається гіпотезою і потребує додаткових археологічних та фізіологічних доказів. Однак вона пропонує ширший погляд на те, як поєднання різних способів добування їжі могло сформувати унікальну людську витривалість.
