4354
Два найбільші льодовикові щити Землі — Гренландський та Антарктичний — разом втратили приблизно 10,9 трильйона метричних тонн льоду за 47 років. Такий результат отримала міжнародна група з 58 дослідників, яка об’єднала 42 окремі набори спостережень і дані 27 супутникових місій.
Сумарна втрата льоду вже підвищила глобальний рівень моря приблизно на 31,4 міліметра з 1979 року. На перший погляд кілька сантиметрів можуть здаватися незначними, але для низинних узбереж і штормових нагонів навіть такі зміни помітно збільшують ризик затоплень.
Спостереження за Гренландією охоплюють період із 1972 року, а систематичні дані по Антарктиді — з 1979-го. Саме довгий часовий ряд дозволяє відокремлювати короткі погодні коливання від стійкого багаторічного тренду.
Автори спеціально оцінювали лише ті зміни маси льодовикових щитів, які безпосередньо впливають на рівень моря. У розрахунок не входять деякі процеси з шельфовими льодовиками, які вже плавають в океані.
Найважливіший висновок стосується механізму втрати льоду. Приблизно 84% зменшення маси пов’язані не з таненням на поверхні, а з динамікою самих льодовиків.
Понад чотири п’ятих льоду потрапили в океан через швидкі вивідні льодовики, які прискорюються та скидають дедалі більше маси з внутрішніх районів.
Провідна авторка Інес Отосака пояснює, що головним рушієм є потепління океану. Тепліша вода підмиває краї льодовикових щитів, змінює їхню стійкість і дозволяє внутрішньому льоду швидше текти до моря.
У Гренландії важливу роль відіграє так звана атлантифікація: теплі води Атлантики просуваються далі на північ і дедалі активніше контактують із льодовиками.
В Антарктиді посилення циркумполярних вітрів і океанічних течій також спрямовує теплішу воду під льодовикові краї. Частина найуразливіших льодовиків має основу нижче рівня моря, тому контакт із теплою водою особливо небезпечний.
Лише близько 16% загальної втрати маси автори пов’язують з атмосферними факторами — поверхневим таненням і змінами снігового покриву.
Темпи втрати льоду помітно прискорилися з 1990-х років і поки не демонструють стійкого уповільнення.
Дані за 2020–2023 роки могли створити враження певної стабілізації в Антарктиці, але дослідники пояснюють це короткочасними погодними умовами, зокрема рекордними снігопадами у Східній Антарктиді.
За словами Отосаки, попередні вимірювання після 2023 року знову показують повернення тенденції до прискореної втрати льоду.
Новий набір даних має допомогти точніше прогнозувати майбутнє підвищення рівня моря. Для таких прогнозів критично важливо розуміти не лише температуру повітря, а й швидкість руху льодовиків та зміни океанічних течій.
