2249
Венера схожа на Землю за розмірами та густиною, але має дві дуже помітні відмінності: надзвичайно повільно обертається у зворотному напрямку й не має природного супутника. Нове комп’ютерне моделювання показало, що Місяць у Венери цілком міг існувати, однак його орбіта в багатьох сценаріях ставала нестабільною і зрештою приводила супутник назад до планети.
Питання про відсутність венеріанського супутника давно пов’язують з ранньою історією планети. Земний Місяць, за основною моделлю, виник після гігантського удару. Подібні зіткнення були звичайними на ранніх етапах формування кам’янистих планет, тому Венера також могла отримати супутник.
Дослідники під керівництвом Стівена Кейна створили модель довготривалої приливної еволюції. У розрахунки включили швидкість обертання Венери, масу гіпотетичного місяця, початкову відстань його орбіти й параметри внутрішнього приливного тертя.
Кожний сценарій прораховували на часовому проміжку до 4,5 мільярда років. Мета полягала не в тому, щоб відтворити один «правильний» варіант, а перевірити, за яких початкових умов супутник виживає, а за яких — втрачається.
Результат сильно залежав від початкової швидкості обертання планети та маси супутника. В окремих моделях місяць міг залишатися на орбіті весь вік Сонячної системи. Але в багатьох інших він спочатку віддалявся від Венери, а потім після зміни обертання планети починав рухатися назад.
Це відбувається через приливний обмін кутовим моментом. Взаємна гравітація деформує планету й супутник, а ці деформації поступово змінюють і швидкість обертання, і орбітальну відстань. Якщо співвідношення параметрів переходить певну межу, напрямок міграції супутника може змінитися.
У найбільш імовірних, на думку авторів, сценаріях гіпотетичний місяць після розвороту спірально наближався до Венери й зрештою руйнувався або падав на неї. Залежно від параметрів це могло статися через 30 мільйонів — 1,7 мільярда років після формування супутника.
Особливість цього пояснення в тому, що для втрати місяця не потрібна окрема пізня катастрофа. Його зникнення може бути природним наслідком початкового стану системи Венера — супутник.
Дослідники не називають модель остаточним доказом того, що Венера колись мала місяць. Робота показує фізично правдоподібний шлях його втрати. Якщо в майбутньому місії до Венери знайдуть геологічні або динамічні сліди великого давнього зіткнення чи супутника, такі моделі допоможуть перевірити, як він міг вплинути на дивне обертання та подальшу еволюцію планети.
