2483
У національному парку Wrangell–St. Elias на Алясці два кам’яні льодовики лежать лише за кілька кілометрів один від одного, але поводяться зовсім по-різному. Один сповзає вниз зі швидкістю понад 1,5 метра на рік, тоді як інший рухається менш ніж удвічі повільніше. П’ятирічні супутникові спостереження показали, що ключову роль відіграє не просто температура повітря, а те, скільки сонця отримує конкретний схил і чи може тала та дощова вода проникнути до глибокого шару ковзання.
Кам’яні льодовики — це маси уламків порід, усередині яких зберігається лід. Вони дуже повільно деформуються і сповзають униз під власною вагою.
Такі структури вважають довготривалими індикаторами стану багаторічної мерзлоти. Вони також можуть зберігати важливі запаси води для гірських регіонів.
Команда Southern Methodist University використала п’ять років радарних даних супутників Європейського космічного агентства і простежила рух семи активних кам’яних льодовиків у 2018–2022 роках.
Найшвидшим виявився Sourdough Peak. Він мав два виражені сезонні прискорення: перше — через 72–84 дні після початку весняного танення снігу, друге — після пізньолітніх дощів.
Це стало важливою підказкою. Температура повітря має лише один сезонний максимум, а льодовик прискорювався двічі. Отже, одного нагрівання для пояснення було недостатньо.
Дослідники встановили, що тала вода та дощ просочуються крізь уламковий матеріал і підвищують тиск усередині льодовика. Коли вода доходить до похованого шару ковзання, вона зменшує тертя й прискорює рух маси.
Поруч розташований McCarthy Creek майже не демонстрував такого сезонного прискорення. Моделювання показало, що різницю можна пояснити кількістю сонячної енергії.
Sourdough Peak виходить на південь і добре освітлений. Його підповерхневі шари сильніше прогріваються, тому вода може проникати глибше.
McCarthy Creek частково лежить у тіні стіни долини. Там верхній мерзлий шар залишається холоднішим і працює як бар’єр, який заважає воді потрапити до зони руху.
Таким чином, навіть два сусідні льодовики, які переживають практично однакову погоду, можуть реагувати на неї по-різному через орієнтацію схилу.
Супутниковий радар дає можливість вимірювати дуже невеликі переміщення поверхні в горах, куди складно регулярно добиратися пішки.
Поєднання таких вимірювань із тепловими й гідрологічними моделями дозволяє бачити, як регіональний клімат взаємодіє з локальними умовами — нахилом, напрямком схилу й сонячним опроміненням.
Автори вважають, що той самий підхід можна застосовувати для тисяч кам’яних льодовиків у високогірних районах світу, більшість із яких ніколи не вимірювали безпосередньо.
https://phys.org/news/2026-09-alaskan-glaciers-downhill-neighbors.html
