4283
Східна частина Африки продовжує повільно віддалятися від решти континенту, а земна кора в окремих районах рифтової системи вже стала в кілька разів тоншою, ніж на її краях. Геологи вважають, що якщо процес триватиме, через мільйони років на місці частини сучасної суші може виникнути новий океанічний басейн.
Африканська літосферна плита поступово розділяється на два великі блоки. Нубійська плита охоплює більшу частину західного континенту, тоді як Сомалійська зміщується на схід.
Між ними простягається Східноафриканська рифтова система — величезна зона розтягнення земної кори. Тут регулярно відбуваються землетруси, працюють вулкани, а окремі ділянки поверхні повільно опускаються або розходяться.
Нове дослідження зосередилося на Турканському рифті, що проходить через території Кенії та Ефіопії. Будову кори вчені оцінювали за сейсмічними даними, аналізуючи, як хвилі землетрусів проходять крізь різні шари.
Результати показали дуже різкий контраст. У центральній частині рифту товщина кори становить близько 13 кілометрів, тоді як на його краях вона сягає приблизно 35 кілометрів.
Таке стоншення є прямою ознакою інтенсивного розтягнення. Коли континентальна кора розходиться, вона стає тоншою й слабшою, а гарячіші породи мантії піднімаються ближче до поверхні.
Якщо розтягнення продовжиться, континентальна кора може остаточно розірватися. Після цього на місці розлому почне формуватися нова океанічна кора — приблизно так само, як сьогодні утворюється дно в серединно-океанічних хребтах.
Наступним етапом може стати проникнення морської води у нову западину. У такому сценарії вода Індійського океану поступово заповнить частину сучасної Східної Африки.
Перші ознаки переходу до океанічного типу кори вже спостерігають у районі Афарської западини на північному сході континенту.
Втім, цей процес не відбувається в масштабах людського життя. Навіть за геологічно швидкого розходження плит для появи повноцінного океану потрібні мільйони років.
Тому заголовок про «розкол Африки» не означає наближення раптової катастрофи. Йдеться про повільний тектонічний процес, який дозволяє геологам буквально спостерігати ранню стадію народження майбутнього океанічного басейну.
