Ми звикли вважати сучасні технології досягненням інженерів останніх років. Але правда в тому, що письменники описали смартфони, банківські картки та космічні польоти ще тоді, коли людство їздило на конях.
Часто ми думаємо, що інновації народжуються в стерильних лабораторіях, але історія доводить інше: спершу вони з’являються в уяві письменників. Як зазначає сайт Blik.ua, література випереджає науковий прогрес на десятиліття, а іноді й на століття. Ми зібрали п’ять найточніших передбачень, автори яких описали технології майбутнього з неймовірною деталізацією.
Навушники-вкладиші: соціальна ізоляція від Рея Бредбері
(Рей Бредбері, «451 градус за Фаренгейтом», 1953)
Задовго до появи перших Walkman чи iPod, Рей Бредбері описав світ, де люди добровільно відмовляються від живого спілкування на користь аудіоконтенту. У своєму романі він зобразив мініатюрні пристрої, які назвав «черепашками». Ці маленькі радіоприймачі щільно вставлялися у вушну раковину, наповнюючи мозок безперервним потоком музики та голосів.
Бредбері передбачив не лише технічний бік винаходу — бездротову передачу звуку прямо у вухо, — але і його соціальні наслідки. Він описав, як дружина головного героя фактично живе в цих навушниках, відгороджуючись від чоловіка та реальності «електронним океаном» звуків. Це ідеально відображає сучасну картину в громадському транспорті, де кожен другий пасажир користується аналогами тих самих «черепашок».

Рей Бредбері. Фото: thecreativeecho.com
Кредитні картки: фінанси без купюр у XIX столітті
(Едвард Белламі, «Погляд назад», 1888)
Важко повірити, але концепція безготівкового розрахунку була описана ще в епоху парових двигунів. У своєму утопічному романі Едвард Белламі переніс читача у 2000 рік, де гроші в звичному розумінні зникли. Замість золота та монет громадяни ідеального суспільства використовували спеціальні картонні картки.
На ці картки держава нараховувала кожній людині певний кредит, який можна було витрачати на товари та послуги. Белламі навіть вжив термін «кредитна картка», хоча до появи перших банківських аналогів залишалося понад 60 років. Він передбачив систему, де пластик (у його випадку картон) повністю замінює гаманець, що стало нормою лише наприкінці XX століття.

Едвард Белламі. Фото: deutschlandfunkkultur.de
Планшети: ранкова преса на екрані
(Артур Кларк, «2001: Космічна Одіссея», 1968)
Артур Кларк був не просто письменником, а справжнім візіонером, який тісно співпрацював з науковцями. У своєму творі він описав пристрій Newspad, яким користувалися астронавти на космічному кораблі. Це був тонкий плоский екран, на який можна було виводити електронні версії газет із Землі.
Герої могли сканувати заголовки, читати статті та оновлювати інформацію в реальному часі. Опис цього гаджета настільки точно відповідає сучасному iPad, що це навіть стало аргументом у суді. Під час патентної війни між Samsung та Apple, юристи корейської компанії демонстрували кадри з екранізації Кубрика як доказ того, що ідея планшета не є винаходом Стіва Джобса, а існувала в поп-культурі десятиліттями.

Артур Кларк. Фото: nbcnews.com
Атомна бомба: попередження, яке проігнорували
(Герберт Веллс, «Світ звільнений», 1914)
Герберт Веллс зробив одне з найстрашніших передбачень в історії. У романі, опублікованому напередодні Першої світової війни, він описав зброю масового знищення, що базується на розщепленні атома. Письменник не лише ввів у вжиток термін «атомна бомба», а й передбачив наслідки її використання.
Він описав бомби, що вибухають безперервно, створюючи радіоактивне зараження, яке робить території непридатними для життя на довгі роки. Це було написано в час, коли провідні фізики світу вважали ідею використання внутрішньоатомної енергії науковою фантастикою. На жаль, людство змогло реалізувати це пророцтво всього через 30 років у Хіросімі та Нагасакі.

Герберт Веллс. Фото: www.unrevealedfiles.com
Людина на Місяці: математична точність Жуля Верна
(Жуль Верн, «З Землі на Місяць», 1865)
Жуль Верн підійшов до написання свого роману як інженер. Хоча він відправив своїх героїв на Місяць усередині снаряда, випущеного з гігантської гармати (ракетобудування тоді ще не існувало), решта деталей вражає точністю. Письменник правильно вирахував, що для запуску об’єкта в космос потрібна величезна початкова швидкість — 11 км/с (друга космічна швидкість).
Крім того, Верн «вгадав» місце старту: він обрав Флориду, оскільки це найближча точка США до екватора, що спрощує запуск — саме звідти через 100 років стартувала місія «Аполлон». Він також передбачив кількість членів екіпажу (троє), використання алюмінію для корпусу капсули та спосіб повернення на Землю через приводнення в океан, де астронавтів підібрав корабель флоту.

Жуль Верн. Фото: thenewworld.co.uk

5802