283
Науковці розповіли, як здобували освіту султани та їхні наложниці в Османській імперії, пише Успіх in UA.
Султанські сини – шехзаде у віці 4 років, 4 місяців та 4 днів йшли вперше до школи, адже вважали, що саме цей вік у дітей є найсприятливішим для початку навчання. У той день для них влаштовували справжнє свято.
За свідченнями османських літописців, невістка султани-українки Хатідже Турхан (Надії з Поділля) – грекиня Гюльнуш влаштувала урочисту церемонію для свого чотирирічного сина Мустафи, якого вбрали у мініатюрний каптан і тюрбан із великим алмазним соргучем (брошкою) та пір’ям чаплі.
Він верхи на жеребці проїхав на чолі урочистої процесії навколо султанського палацу під схвальні вигуки й читання молитов батька – Мехмеда ІV, його духівників та сановників, повідомляє history.rayon.in.ua.
Такі церемонії першого дня навчання османи влаштовували й для дітей зі звичайних родин, яким виповнилося 4 роки, 4 місяці й 4 дні.
Для цього їх вбирали у святковий одяг, а потім у супроводі батьків та чисельних родичів вели до початкової школи Корану – сиб’ян мектебі, які зазвичай функціонували при мечетях членів султанської родини, знаних візирів, інших сановників та служників.
У натовпі рідні проголошували молитви й побажання успішного навчання. На це діти реагували вигуками «Амінь». Тому така процесія отримала в народі назву «Молитовної церемонії» або ж «Амінної ходи».
У султанській родині шехзаде віддавали на навчання до наставників – відомих мудреців та вчених, зазвичай із класу духовенства, які викладали у палаці. Так, першим учителем майбутнього султана Сулеймана, який народився в Трабзоні, а потім став намісником кримської Кафи (нині – Феодосія) був Молла Хайретдін-ефенді.
Коли ж Сулейман у 17 років переїхав до Маніси, то там його наставляв на шлях істинний Касим-ефенді. Останній зі сходженням на трон підопічного 1520 року отримав посаду візира ради Дивану.
Прикметно, що батько султана Сулеймана, Селім І Явуз (Грізний) у молодості ледь не щороку змінював наставників. Вважають, що це – через його суворий норов та високі вимоги до вчителів.
По кілька наставників було і у синів султана Сулеймана. Найвідомішим із них став Лала (у перекладі – «Наставник») Мустафа, який навчав шехзаде Баязида. Він на догоду його старшому братові Селіму підбурював свого підопічного до повстання.
Невдовзі султан Сулейман наказав стратити свого бунтівного сина Баязида. Зі сходженням на трон його брата Селіма ІІ (Рудого), Лала Мустафа став візиром ради Дивану, а потім отримав найвищу посаду великого візира.
Щодо програми навчання шехзаде, то на початках до обов’язкових предметів належали три східні мови. Рідною була османська, якою розмовляли й вели державну документацію. Арабську шехзаде вивчали задля читання Корану, а перську – для ознайомлення з найкращими зразками іранської поезії.
Водночас їм викладали дисципліни ісламського богослів’я – келам (мусульманська догматика або схоластична філософія), фікх (мусульманська юриспруденція) та тафсір (тлумачення Корану й суни).
А ще була історія, географія, математика, каліграфія й подекуди астрономія. Адже при дворі султанів часто працювали астрономи, які читали зірки заради отримання прогнозів на майбутнє.
Окрему увагу приділяли поетичним заняттям. Тому не дивно, що у ХVI та ХVII століттях султани та їхні сини під літературними псевдонімами майстерно писали вірші, укладаючи їх у збірки східної поезії – дивани.
Навчання було обов’язковим не лише для нащадків султанів, а й їхніх наложниць. Адже вважали, що жінки та матері правителів Османської імперії мали бути освіченими. Саме тому наложниці протягом двох–трьох років відвідували гаремну школу порядності та моралі.
Серйозну увагу вчителі – зазвичай старші жінки та євнухи приділяли читанню Корану, вивченню арабської, османської та перської мов, а також літератури. Наложниць також навчали музиці (грі на сазі, кануні та зурні), співам і танцям, кулінарії, гаптуванню, придворному етикету та мистецтву дарувати насолоду чоловікові.
Відповідно до успіхів із того чи іншого предмету, вони отримували фах або ж адміністративну посаду в султанському гаремі.
Одні вишивали, інші грали в гаремному оркестрі, за що щодня отримували платню – від 6 до 10 акче (за сучасними розрахунками в середньому – від $18 до $30) або ж прислуговували султанській родині як служниці, отримуючи значно вищу платню – від 50 ($150) до 400 акче ($1200).
Найздібніших та найвродливіших наложниць мати султана – валіде обирала для сина у коханки. Коли ж ті народжували шехзаде, то ставали привілейованими членами султанської родини, отримуючи окремі покої, велику платню (від 700 акче, тобто $2100) на утримання, ошатне вбрання з прикрасами та прислугу.
Подейкують, що саме такий шлях пройшла султана-українка Роксолана, тобто Гюррем. Адже вона славилася своїми уміннями гарно вишивати і танцювати. Завдяки цьому й потрапила на очі 26-річному султану Сулейману, ставши матір’ю його шістьох дітей.
Її щоденна платня складала 2 тис. акче, тобто $6000. В османських архівах зберігаються любовні листи Роксолани, написані нетиповим для османського письма дрібним почерком. Через це турецькі дослідники дійшли висновку, що до потрапляння в гарем ця жінка вміла писати кирилицею.
Водночас відзначають, що в Стамбулі Роксолана осягнула надскладну османську, в основі якої арабська абетка. Відтак могла не лише грамотно писати, а й навіть віршувати цією мовою. І все це – завдяки навчанню у гаремній школі султанського палацу.
