891
Два скам’янілі кістки ніг денисівців, підняті з морського дна біля Тайваню ще кілька десятиліть тому, свідчать, що принаймні частина цих давніх людей була надзвичайно високою та масивною. Про це йдеться в роботі міжнародної команди антропологів, опублікованій на сервісі препринтів bioRxiv.
Денисівці — це вимерла архаїчна група роду Homo, чия лінія відокремилася від неандертальців приблизно 550 000 років тому. Вони були широко поширені у Східній Азії щонайменше до 45 000 років тому, але їхні рештки надзвичайно рідкісні.
Що вже було відомо про денисівців
За словами Юсуке Кайфу (Yousuke Kaifu) з Токійського університету та Національного музею природи і науки в Токіо та його колег, денисівців (денисівський кластер) спершу виокремили за давньою ДНК. Дотепер до них упевнено відносили добре збережений череп, дві нижні щелепи, зуби, фалангу пальця та інші фрагменти з печери Денисова в Південному Сибіру, з Сяхе в Тибеті, Харбіна на північному сході Китаю та з району Пенху біля Тайваню.
Морфологічні дослідження цих знахідок показали характерні риси денисівців: великий об’єм мозку, масивне тіло нижньої щелепи, великі зуби, трьохкореневий другий нижній моляр, зменшений або відсутній третій моляр, а також фаланги, відмінні від неандертальських.
Водночас будова тіла денисівців — зріст, пропорції, міцність скелета та загальна посткраніальна морфологія — залишалися майже невідомими. Це пов’язано з браком кісток нижче черепа, тож раніше вчені могли лише робити гіпотетичні висновки за ДНК.
Нові кістки з протоки біля Тайваню
У новому дослідженні команда проаналізувала дві кістки ніг денисівців — стегнову кістку та великогомілкову, відомі як Penghu 2 і Penghu 3. Їх знайшли в протоці Пенху, частині затопленого континентального шельфу в Тайванській протоці.
У зразках збереглися давні білки. Дослідники виявили в колагені генетичний варіант, специфічний саме для денисівців, що дозволило впевнено віднести кістки до цього виду людей. Радіовуглецеве датування пов’язаних із ними решток з того ж району показало вік близько 45 000–43 000 років — незадовго до зникнення денисівців.
Несподівано великі зріст і маса
Найбільшим сюрпризом виявилися розміри кісток. За їхніми пропорціями вчені оцінили, що власник стегнової кістки мав зріст близько 180 см і масу приблизно 83 кг. Людина, якій належала великогомілкова кістка, могла сягати близько 190 см і важити близько 91 кг.
Такі показники порівнювані з найбільшими відомими особинами з плейстоценової Африки та Європи й значно перевищують середні розміри популяцій Homo erectus та кам’яновікових сучасних людей з того ж регіону.
Це суперечить давній закономірності в палеоантропології, відомій як правило Бергмана: популяції, що живуть далі від екватора, зазвичай більші за розміром тіла, а ближче до тропіків — менші. Тайвань розташований приблизно на 23° північної широти, тож там очікували б радше невеликих за зростом людей.
М’ясна дієта та стратегія полювання
Автори припускають, що незвично великі розміри денисівців могли бути пов’язані з їхнім раціоном і способом полювання. Нові дані з Тибетського плато свідчать, що денисівці там споживали широкий спектр тварин — від кіз і овець (Caprinae) до мегафітів і хижаків.
Ізотопний аналіз кістки Penghu 3 показав, що цей індивід сильно залежав від м’яса. На думку дослідників, велике тіло могло бути важливим елементом мисливської стратегії, яка спиралася на інший набір знарядь, ніж у місцевих Homo sapiens. Сучасні люди в цьому регіоні розробили складні технології, зокрема морські судна та рибальські гачки, що дозволило їм швидко розширити ареал — далеко за межі поширення денисівців.
Ознака, спільна з сучасними людьми
Стегнова кістка Penghu 2 мала ще одну несподівану рису: виразний кістковий гребінь на задній поверхні, так званий піластер. Ця структура зазвичай асоціюється з анатомічно сучасними людьми й вважається показником дуже рухливого способу життя.
Дослідники припускають, що така риса може бути результатом або поведінкової конвергенції з ранніми Homo sapiens, або схрещування між двома групами. Останній варіант узгоджується з попередніми генетичними даними про обмін генами між денисівцями та сучасними людьми в Азії.
Водночас генетична основа формування піластера поки невідома. Автори наголошують, що цю гіпотезу потрібно перевірити за допомогою повноцінних геномних даних із кісток денисівців. Однак вона не суперечить уже виявленим слідам денисівської домішки в геномах сучасних людей Південної Азії та хронологічному перекриттю між Penghu 3 і найдавнішими Homo sapiens у цьому регіоні.
Робота команди була розміщена 8 серпня 2026 року на сервісі препринтів bioRxiv, тож її висновки ще мають пройти рецензування, але вже зараз вони суттєво доповнюють уявлення про зовнішність і спосіб життя денисівців.
Нові кістки з Тайваню показали неочікувано високих денисівців з’явилася спочатку на Цікавості.
