Знайдені скам’янілості віком 567 млн років змінюють уявлення про появу тварин на Землі

У Канаді дослідники вивчили винятково добре збережене скупчення скам’янілостей віком близько 567 мільйонів років, яке може суттєво розширити уявлення про найдавніших тварин на Землі. Матеріал походить з едіакарського періоду — часу задовго до кембрійського «вибуху», коли різноманітність тваринного світу різко зросла. Нові знахідки свідчать, що складні форми руху, розмноження та будови тіла могли з’явитися раніше, ніж припускали раніше.

Скам’янілості виявлені на одному з канадських палеонтологічних об’єктів, де тонкі осадові породи зберегли відбитки м’якотілих організмів. Саме такі місця особливо цінні для науки, адже більшість ранніх тварин не мали кісток, панцирів або інших твердих структур, які легко переживають сотні мільйонів років.

У колекції присутні істоти з виразними формами тіла, а також сліди, які можуть свідчити про активне переміщення по морському дну. Для дослідників це важливо, бо здатність цілеспрямовано рухатися вимагає координації тканин і певного рівня організації організму.

Вік знахідок відсуває такі ознаки складної поведінки до часу, який передував появі більшості знайомих нам груп тварин. Раніше значна частина дискусій про ранню еволюцію була зосереджена на кембрійському періоді, що почався приблизно 539 мільйонів років тому.

Що змінює нове відкриття

Дослідники звертають увагу не лише на рухливість. Частина скам’янілостей може бути пов’язана з ранніми формами статевого розмноження та появою стабільних планів будови тіла. Це означає, що ще в едіакарський період еволюція вже експериментувала з набагато складнішими рішеннями, ніж вважалося кілька десятиліть тому.

Такі дані допомагають пояснити, чому в кембрії різноманіття тварин зросло так швидко. Якщо ключові еволюційні механізми сформувалися раніше, то кембрійський «вибух» міг бути не раптовою появою складного життя, а результатом довгого підготовчого етапу.

Скам’янілі організми едіакарської біоти часто виглядають дуже незвично. Деякі нагадують листя або пера, інші — диски, трубки чи сегментовані структури. У багатьох випадках науковці досі не можуть точно визначити, до яких сучасних груп їх слід віднести.

Нові знахідки тому мають подвійне значення. Вони не лише додають нові види до переліку найдавніших організмів, а й дають можливість аналізувати їхню поведінку. Сліди на поверхні осаду дозволяють зрозуміти, чи залишався організм на одному місці, чи переміщувався, а розташування особин — чи могли вони утворювати групи або розмножуватися певним способом.

Дослідники підкреслюють, що рання історія тварин залишається фрагментарною. Більшість давніх м’якотілих організмів зникла без сліду, тому кожне місце з винятковим збереженням може змінити загальну картину.

Саме канадський матеріал показує, що приблизно 567 мільйонів років тому морські екосистеми вже могли бути значно складнішими, ніж це випливає з біднішого викопного літопису інших регіонів.

Джерело: www.sciencedaily.com