1324
Новий аналіз давніх клинописних табличок показав, що офіційна історія Ассирії була значно «пригладженою». Асиріологи виявили трьох досі невідомих неоассирійських царів, чиї короткі та бурхливі правління, ймовірно, навмисно прибрали з офіційних списків. Про дослідження розповідає ScienceAlert.
Ці володарі жили в період неоассирійської держави, приблизно між 1000 і 609 роками до н.е. Їх описано в новій роботі, заснованій на вивченні стародавніх клинописних документів, яку провели ассиріологи Александр Йоганнес Едмондс (Alexander Johannes Edmonds) з Мюнстерського університету та Еккарт Фрам (Eckart Frahm) з Єльського університету.
За словами Фрама, відкриття стало несподіванкою: вважалося, що послідовність ассирійських царів цього часу вже давно повністю встановлена. Однак уважний перегляд погано збережених документів, опублікованих ще десятиліття тому, показав, що між відомими правителями існують «приховані» ланки.
Короткі й небажані правління
Усі троє нововиявлених царів мали спільні риси. Вони були проголошені у столиці Ашшур (Aššur), і, вочевидь, їх підтримувала місцева аристократія. Водночас кожен із них правив менше ніж два роки, після чого був усунений, а згадки про нього – частково стерті з історичного запису.
Першим із цих царів дослідники називають Тіглат-паласара, який правив приблизно з 763 по 762 рік до н.е. Унікальність його ситуації полягає в умовах повстання: інші джерела свідчать, що тоді Ассирію вразили чума та сонячне затемнення, що могло сприйматися як зловісна ознака та підштовхнуло до заколоту.
Ключовим доказом став погано збережений клинописний документ із Ніневії, опублікований понад 125 років тому. У ньому зафіксовано царський земельний наділ з ім’ям Тіглат-паласара. Раніше цей текст автоматично приписували Тіглат-паласару III, який правив пізніше, адже запроваджена традиція дозволяла царям брати імена славетних попередників. Новий аналіз вказує, що йдеться про іншого, раніше невідомого носія цього імені, який, імовірно, повстав проти свого племінника Ашшур-дана III та правив паралельно з «офіційним» царем.
Перезаписані імена й зламані статуї
Другий нововизнаний цар – Шалмануасар (Shalmaneser), який, за висновками авторів, правив між 747 і 745 роками до н.е. Після ідентифікації першого «прихованого» правителя дослідники переглянули й інші спірні джерела, зокрема стелу, знайдену в Іраку ще у 1894 році.
На цій кам’яній стелі збереглося ім’я Шалмануасара, але воно було пізніше затирано й переписано на ім’я наступного царя – Тіглат-паласара III. Нечіткий, короткий період правління цього Шалмануасара добре вписується в епоху політичної нестабільності, інтриг васалів та набігів кочових племен. Тісна послідовність правителів та особливості тогочасної системи датування, ймовірно, й заплутали наступних переписувачів, які створювали узгоджену «офіційну» хронологію.
Третій цар – Ашшур-убалліт (Aššur-uballiṭ), який правив недовго близько 913–912 років до н.е., перш ніж був усунутий, а його пам’ять – систематично знищена. Одна з табличок описує, як він надав срібло для відновлення посудини для узливання з високоякісним пивом на честь національного бога Ашшура, ймовірно, у контексті посилення ассирійської держави.
Однак пов’язаний із ним монумент, імовірно велика статуя царя, був зруйнований: її обезголовили, відбили руки та знищили царські регалії. Камінь перетворили на стелу, яка вже прославляла узурпатора – нелегітимного принца, що не хотів згадувати про сумнівні обставини свого сходження на трон. Така демонстративна переробка пам’ятника вказує на свідоме «переписування» минулого.
Ідеалізовані списки та реальна жорстокість
Результати дослідження показують, що реальна історія неоассирійського царства була набагато більш хаотичною й кривавою, ніж це випливає з офіційного Ассирійського списку царів. Цей список, складений самими ассирійцями на основі їхніх архівів, змальовує нібито безперервну, впорядковану зміну правителів «від батька до сина» без бунтів, переворотів і кровопролиття.
Фрам вказує, що цей документ, радше за все, є ідеалізованою версією царської влади, де будь-які ознаки нестабільності прибрані з картини. Робота Едмондса дозволила оновити хронологію правителів, включивши до неї трьох щойно визнаних царів, які раніше ховалися в тіні.
На думку авторів, їхня реконструкція також нагадує про циклічність історії. Поєднання епідемій, кліматичних змін, династичних криз, сонячного затемнення та посилення нових еліт-«олігархів» тоді не призвело до краху держави, а, навпаки, сприяло перетворенню Ассирії на хижацьку імперію небаченого масштабу. У цьому, зазначає Фрам, можна побачити певні паралелі із глобальними процесами нашого часу.
Дослідження опубліковане в журналі Journal of Cuneiform Studies.
Три нові ассирійські царі відкривають більш криваву історію з’явилася спочатку на Цікавості.
