1182
Морська істота, що жила 518 мільйонів років тому, виявилася носієм найдавніших відомих структур, з яких згодом еволюціонували хеліцери — «ікла» павуків і клешні скорпіонів. Скам’янілість виду Urokodia aequalis з провінції Юньнань у Китаї відсуває витоки характерного озброєння павукоподібних углиб кембрійського періоду. Результати опубліковано 1 липня 2026 року в журналі Nature.
Рештки знайшли у знаменитому місцезнаходженні Ченцзян — одному з найбагатших вікон у ранньокембрійське життя, де завдяки винятковій збереженості до нас дійшли навіть м’які тканини. Urokodia був крихітним хижаком завдовжки лише 2–3 сантиметри, з великими очима на стеблинках, сегментованим тілом і членистими кінцівками на нижньому боці. Дослідники також розгледіли структури, схожі на «зяброві книжки» — органи дихання, які й досі є у сучасних мечохвостів.
Ключовим стало відкриття парних клешнеподібних придатків на голові тварини. За висновками авторів, це найраніше відоме свідчення хеліцер — тих самих пінцетоподібних структур, що згодом перетворилися на отруйні ікла павуків. Придаток Urokodia описують як перехідну, «місткову» будову між багатосегментними кінцівками давніх членистоногих і справжніми хеліцерами хеліцерових. Аби роздивитися деталі, приховані в породі, науковці застосували рентгенівську томографію. Роботу очолили професор Марк Вільямс з Лестерського університету та професор Юй Лю з Юньнаньського університету.
Чому це важливо? Хеліцери визначають цілу гігантську групу тварин — хеліцерових, до якої належать павуки, скорпіони, кліщі й мечохвости. Досі походження цих структур лишалося нечітким. Знахідка показує, що базовий «план» майбутнього павучого укусу склався вже на самому світанку тваринного різноманіття, під час кембрійського вибуху. Вона допомагає простежити безперервну еволюційну лінію завдовжки понад пів мільярда років — від дрібного морського хижака до сучасних павуків, і уточнює, як саме природа «винайшла» одне зі своїх найуспішніших знарядь.
