4519
Перш ніж говорити про будівництво постійних баз на Місяці, науковці наголошують на необхідності глибшого розуміння орбітального руху між Землею та Місяцем.
Навколомісячний простір є прикладом так званої «проблеми трьох тіл» — «фізичної задачі, у якій кілька об’єктів взаємодіють гравітаційно й створюють хаотичні траєкторії». Навіть незначні зміни початкових умов можуть радикально змінити орбіту супутника. Саме тому більшість таких орбіт виявляються нестабільними. Це суттєво ускладнює планування майбутніх місій.
Вчені з Національної лабораторії Лоуренса Лівермора створили відкритий набір даних із мільйона змодельованих орбіт. Лише близько 9,7 % з них залишалися стабільними протягом трьох років. Решта завершувалися зіткненням з Місяцем, згоранням в атмосфері Землі або повним виходом із системи. Це демонструє складність навігації між двома тілами.
Моделювання враховувало гравітацію Землі, Місяця і Сонця, а також тиск сонячного та теплового випромінювання. Такий підхід дозволив відтворити реальні умови навколомісячного простору. Початковою точкою обрали положення тіл 1 січня 1980 року. Це забезпечило єдиний орієнтир для перевірки результатів.
Попри загальний хаос, дослідники виявили «острівці стабільності». Зокрема, поблизу точок Лагранжа L4 і L5 — «гравітаційних зон рівноваги». Вони можуть стати зручними місцями для розміщення інфраструктури на кшталт Lunar Gateway. Інша стабільна зона виявилася на відстані, що значно перевищує геосинхронну орбіту.
Такі результати мають практичне значення для космічних агентств і майбутніх місій. Вони дозволяють планувати польоти без повторного розв’язання надскладних рівнянь. Освоєння навколомісячного простору є ключем до сталого повернення людини на Місяць.
Навколомісячний простір виявився значно хаотичнішим з’явилася спочатку на Цікавості.
