6862
У 1989 році Тім Бернерс-Лі запропонував концепцію Всесвітньої павутини як відкритого, децентралізованого простору, де будь-яка людина може публікувати і отримувати інформацію без контролю зверху. У 2010-му держсекретар США Гілларі Клінтон оголосила інтернет «новою нервовою системою планети» і пов’язала вільний обмін інформацією із підтримкою демократій. Однак у 2026 році свобода в мережі скорочується вже 15-й рік поспіль — і ці скорочення відбуваються не лише в авторитарних державах.
Що відомо коротко
- За даними Freedom House (Freedom on the Net 2025), свобода в інтернеті погіршилась у 28 з 72 країн, що перебували під наглядом у 2024–2025 рр.
- 80% усіх інтернет-користувачів на планеті живуть у країнах з якоюсь формою цензури або онлайн-стеження
- У 57 з 72 країн людей арештовували або ув’язнювали за публікації в мережі — рекордний показник за всю історію досліджень
- Навіть у країнах зі статусом «вільних» зафіксовано погіршення: Грузія, Німеччина і США 2025 року втратили позиції
- Концепція «сплінтернету» (splinternet) — розпад глобальної мережі на національні «інтернети» з власними правилами — перестала бути теорією і стає реальністю
Великий задум: чому інтернет мав бути вільним
Архітектура раннього інтернету була свідомо децентралізованою. Протоколи TCP/IP розподіляли потік даних між тисячами вузлів так, що блокування одного вузла не переривало зв’язок загалом. Принцип «end-to-end» означав: мережа лише передає пакети — а не визначає їхній зміст.
Ідеологічно 1990-ті були просякнуті утопізмом. Культовий «Маніфест кіберпростору» Джона Перрі Барлоу 1996 року проголошував: «Уряди промислового світу, ви стомлені гіганти з плоті і сталі… У нас немає обраного уряду, і, напевно, не буде».
Але реальність виявилась складнішою з самого початку. Мережа потребувала фізичної інфраструктури — кабелів, серверів, доменних імен — і контроль над цією інфраструктурою неминуче перейшов у чиїсь руки.
Три сили, що розламали відкритий інтернет
1. Держави і кіберсуверенітет
Першим і найочевиднішим ворогом відкритого інтернету стали авторитарні уряди. Китай ще наприкінці 1990-х почав будувати «Великий китайський файрвол» (Golden Shield) — систему блокування та фільтрації, що відрізала країну від Google, Facebook, YouTube і більшості іноземних ЗМІ. Натомість Китай виростив власну технологічну екосистему: Baidu, WeChat, Alibaba, Douyin.
Цей приклад надихнув інших. Росія після вторгнення в Україну заблокувала Instagram і Facebook, запровадила закон про «суверенний інтернет» (Рунет), що теоретично дозволяє відключити країну від глобальної мережі. Іран, В’єтнам, Туреччина, Білорусь — всі вони вибудовують власні варіанти контрольованого кіберпростору.
У 2024–2025 рр. Кенія вимкнула інтернет на сім годин під час масових протестів. Бангладеш відключав мережу під час вуличних заворушень. За даними Access Now, у 2024 році щонайменше 45 країн блокували соціальні мережі під час виборів або протестів.
2. BigTech: від відкритості до огороджених садів
Не менш потужним, але менш очевидним фактором стала концентрація влади у руках кількох технологічних корпорацій.
На початку 2000-х Google справді нагадував бібліотеку — індексував весь відкритий вебт, не надаючи переваг власним сервісам. Але алгоритми змінились: пошукова видача дедалі більше просувала власні продукти компанії. Сьогодні Google займає понад 90% ринку пошуку в більшості країн світу.
Facebook (Meta) пішов ще далі. Для мільярдів людей у країнах, що розвиваються, Facebook і є інтернетом — через програми «безкоштовного» доступу, що пропускали лише обраний контент. Модель монетизації через увагу користувачів змусила алгоритми максимізувати емоційне залучення — а найсильніші емоції, як відомо, викликають гнів і страх.
Як зауважують дослідники, BigTech охоче запозичив мову відкритого інтернету — «свобода інформації», «відкритий доступ» — але використовує її, щоб опиратися будь-якому регулюванню, продовжуючи при цьому огороджувати власні «цифрові сади» від конкурентів.
Питання регулювання техногігантів сьогодні виходить далеко за рамки конкурентного права. Точка зору Фей-Фей Лі, яка закликає будувати політику ШІ на наукових фактах, а не на ідеологічних позиціях, відображає суперечність: надмірне регулювання гальмує інновації, але без регулювання монополії руйнують конкуренцію і свободу.
3. Стеження як бізнес-модель
Третя сила — комерційне стеження, що стало основою економіки уваги. Безкоштовний пошук, безкоштовні соціальні мережі — реальна ціна цього «безкоштовного» полягає у передачі особистих даних. Алгоритми не лише рекламують товари — вони формують інформаційний раціон мільярдів людей, вирішуючи, що ті бачать у стрічці новин.
У авторитарних державах комерційні бази даних — геолокація, графи соціальних зв’язків, метадані — стають інструментами політичних репресій. Навіть у демократіях вплив алгоритмів на критичне мислення викликає серйозне занепокоєння: людина, що передає ШІ-системам відповідальність за фільтрацію реальності, поступово втрачає здатність самостійно оцінювати інформацію.
Сплінтернет: теорія, що стала реальністю
«Сплінтернет» — термін, що описує розпад єдиної глобальної мережі на безліч регіональних і національних «інтернетів» з власними правилами, платформами і рівнями доступу.
Сьогодні версія інтернету, яку бачить китайський користувач, принципово відрізняється від тієї, що бачить американець або іранець. Причому відмінності не лише у доступних сайтах — у різних країнах панують різні платформи, правові норми, стандарти конфіденційності й алгоритмічні фільтри.
TikTok став символом цієї фрагментації: Китай використовує версію з іншим алгоритмом і іншим контентом, ніж решта світу. США намагалися заборонити додаток або змусити продати американський підрозділ. Індія вже заборонила його повністю. У кожній країні — своє рішення, свій інтернет.
Технологічна відповідь на сплінтернет вже формується: децентралізовані протоколи на кшталт ActivityPub (Mastodon) або AT Protocol (Bluesky) пропонують федеративні мережі без єдиного власника. Але масового переходу поки не відбулось.
Де демократії також програють
Парадоксально, але 2025 рік зафіксував погіршення свободи інтернету навіть у Німеччині та США — країнах, що традиційно вважаються зразком відкритої мережі.
У Німеччині — зростання самоцензури, кримінальне переслідування за інтернет-критику політиків і кібератаки з боку російських спецслужб. У США — поширення урядового використання ШІ для сканування соціальних мереж іноземців, відтік кадрів з організацій, що відстоюють цифрові свободи, і суперечки між адміністрацією Трампа і ЄС щодо Digital Services Act.
Тиск на свободу слова в інтернеті вже не є виключно авторитарною проблемою. І щоразу, коли демократії знижують власні стандарти — обґрунтовуючи це безпекою, протидією дезінформації або захистом національних інтересів — вони мимоволі легітимізують ті самі практики, які критикують в Китаї чи Росії.
Що далі
Сценарій єдиного відкритого глобального інтернету стає дедалі менш реалістичним. Але навіть у фрагментованому цифровому світі залишається простір для боротьби — через технічні засоби обходу цензури, міжнародні стандарти захисту даних, підтримку незалежних медіа і громадянського суспільства.
Власне кажучи, саме цим займаються DW і Proton VPN: партнерство між незалежним медіа і VPN-провайдером дозволяє читачам в Росії, Ірані та Туреччині отримувати доступ до заблокованих ресурсів. Це не технологічна революція — але символічна відповідь на те, що, на думку дослідників, несе реальні ризики для майбутнього свободи — не лише від авторитарних урядів, але й від надмірно централізованих технологічних систем загалом.
Цікаві факти
- Перша в історії кіберпрофілактика — у 1989 році, коли черв’як Морріса паралізував близько 6% тодішнього інтернету, що налічував лише ~60 000 комп’ютерів. Сьогодні в мережі понад 5 мільярдів користувачів
- Китайський «Великий файрвол» блокує понад 10 000 сайтів. Для того, щоб підтримувати цю систему, країна утримує армію інтернет-цензорів, яку оцінюють у 100 000 осіб
- Бернерс-Лі у 2018 році публічно висловив жаль через те, в який бік розвинувся інтернет, і заснував ініціативу «Contract for the Web» для відновлення первісних принципів відкритості
- Росія у 2019 році прийняла закон про «суверенний Рунет» — технічна система, що теоретично дозволяє відключити Росію від глобальної мережі. Вона ніколи не була запущена повністю, але інфраструктура вже існує
FAQ
Що таке сплінтернет і чи може він стати реальністю? Сплінтернет — це стан, при якому замість єдиної глобальної мережі існують кілька національних або регіональних «інтернетів» з різними правилами, платформами і рівнями доступу. Він уже частково реальний: Китай, Росія, Іран мають фактично власні закриті мережі. Повний розпад єдиного інтернету технічно надскладний, але часткова фрагментація тривожно прискорюється.
Чи є безпечні способи обійти цензуру? VPN (virtual private network) залишається найпоширенішим інструментом — він шифрує трафік і маскує реальне місцезнаходження. Tor-браузер забезпечує вищий рівень анонімності за рахунок швидкості. Важливо пам’ятати: у деяких країнах використання VPN саме по собі є незаконним, а деякі провайдери VPN небезпечні — особливо безкоштовні, що монетизують дані користувачів.
Хто сьогодні відповідає за управління інтернетом? Глобального «уряду інтернету» не існує. Технічні стандарти визначає IETF (Internet Engineering Task Force), доменними іменами керує ICANN, а кожна країна встановлює власне законодавство для своєї юрисдикції. Саме ця відсутність єдиного центру управління — і сила, і слабкість: мережу складно зупинити, але й захистити від фрагментації теж важко.
Свобода в мережі падає 15 років поспіль: хто і чому контролює інтернет з’явилася спочатку на Цікавості.
