5431
Важливе. Нове дослідження: як покарання, крик, ігнорування, погрози впливають на рівень стресу дитини та її емоційний зв’язок з батьками. Покарання в українських родинах і загальна інформація про різницю покарання, встановлення меж та дисципліну.
Rating Lab і команда Маріанни Ткалич запитали в батьків дітей віком 10−18 років: «Якщо дитина поводиться неналежним чином, наскільки допустимі певні виховні дії?»
Далі будуть результати дослідження та мої коментарі.
Можливість пригрозити суворим покаранням схвалює майже третина батьків (30%), 55% — проти, 16% — вагаються.
Для багатьох дітей погрози переживаються як уже здійснена дія. На рівні лімбічної системи це може запускати реакції, подібні до реакцій на реальне покарання — насилля.
Забирати телефон, гаджети вважають допустимим більш як третина батьків (36%), недопустимим — 50%, 15% вагаються. Для дітей і підлітків гаджети можуть бути єдиною можливістю залишатися на зв’язку з друзями.
Підвищення голосу, крик: 35% — за, 42% — проти, 23% вагаються.
Фізичні покарання — вважають недопустимими 89% батьків, ігнорування — 87%, вживання неприємних слів у розмові — 79%, і це вже, здається, прекрасний результат.
Якщо батьки допускають саму можливість таких покарань, вони їх застосовують
Але важливий висновок: якщо батьки допускають саму можливість таких покарань, вони їх застосовують. 51% батьків, які вважають крик радше прийнятним підвищують голос на своїх дітей. Це також робить понад третина, а саме 37% батьків, які «вагаються» щодо припустимості крику.
Крім того, 42% батьків, які вважають допустимим вживання неприємних слів, вживають їх у розмові з власними дітьми.
Також дослідники попросили дітей (підлітків від 10 до 18 років) розповісти, як реагують батьки на їхню «неналежну» поведінку.
— Легкі фізичні покарання та ігнорування вказують 5% і 7% дітей відповідно.
— Кожна шоста дитина відносно часто стикається з неприємними словами в розмові, погрозами суворим покаранням і вилученням гаджетів.
— Підвищення голосу — найпоширеніша практика з переліку. З нею стикаються близько 34% дітей.
Жорсткі виховні дії та покарання руйнують емоційний зв’язок дитини з батьками.
Чим частіше до дітей застосовують жорсткі методи виховання, тим більший в них стрес.
62% дітей, яких карають фізично і 63%, яким кажуть неприємні слова в розмові, мають значний (умовно «червоний») рівень стресу. Такий же рівень стресу має більш як половина дітей, яких часто ігнорують (58%), яким погрожують суворим покаранням (57%) або на яких часто кричать (55%).
У цих дітей «червоний» рівень стресу трапляється вдвічі-втричі частіше, ніж в однолітків, яких ніколи не карають у такі способи.
Ігнорування, крик та погрози — дітьми сприймаються, як покарання та насилля.
Важливий висновок дослідження: жорсткі практики виховання, покарання та насилля в родині успадковуються крізь покоління. Батьки, на яких у дитинстві кричали, з більшою ймовірністю будуть кричати на власних дітей. Це підтверджують відповіді самих дітей.
Зрозуміло, що чим більше рівень виснаження батьків, тим частіше вони вдаватимуться саме до цих методів.
Разом із порталом UAparents ми готували матеріал про різницю дисципліни, встановлення меж та покарань. Ці три поняття часто плутають, бо їх довго використовували як синоніми. І в дитячому досвіді самих батьків вони можуть бути тісно пов’язані.
Мені здається, між ними принципова різниця в тому, які наслідки вони мають для самої дитини всередині.
В нашому дитинстві покарання могли називати дисципліною. Бо і покарання, і межі можуть містити в собі заборони або обмеження. Проте ключова різниця не у формі, а у тому посланні, яке отримує дитина:
- покарання — це реакція дорослого на порушення, спрямована на зупинку поведінки через біль, страх або сором;
- дисципліна — це процес навчання дитини відповідальності, внутрішня рамка, яка з часом переросте у відповідальність.
- межі — це рамка безпеки й стосунків, яку дорослий встановлює і тримає незалежно від поведінки дитини.
Покарання зазвичай ґрунтується на страху, соромі або болі (фізичному чи емоційному). Воно точно не працює як виховний інструмент, бо у момент покарання активується захисна реакція дитини: вона або підкоряється, або протестує. Це завжди матиме наслідки.
Увага дитини в цей момент не на усвідомлення вчинку, а виключно на уникненні покарання в майбутньому.
У довготривалій перспективі покарання може формувати зовнішню слухняність, страх помилок або приховану агресію. Ну і дитина навчається захищатись — маніпулювати та брехати, щоб уникнути покарання.
Приклади покарання: крики, приниження, ігнорування, фізичні покарання, погрози, відторгнення («Йди від мене, не хочу тебе більше бачити»), позбавлення відчуття любові, уваги, тепла
Дисципліна має іншу мету — навчити. Створити не зовнішню, а внутрішню основу — вісь. Це процес формування дитини, її саморегуляції, усвідомлення причин і наслідків власних дій.
Насправді це згодом призведе і до відчуття ціннісної внутрішньої рамки. Розвитку відповідальності. Це поступові та послідовні кроки, які дитина та дорослий роблять разом.
У цьому підході можливі наслідки певних вчинків, але ці наслідки не принижують, не дають відчуття болю через те, що дитину відштовхують, принижують і руйнують близькість.
Навпаки, дисципліна підтримує відчуття спільності — якщо дитина разом з дорослим робить дії.
Дисципліна передбачає повторюваність і послідовність, логічні й природні наслідки, спільний пошук рішень.
Встановлення меж — це формування структури. Важлива різниця: межі не є реакцією на поведінку.
Межі визначають рамки: що в цій сім’ї, групі чи класі є припустимим, а що ні. Вони стосуються безпеки, поваги до інших, режиму, правил співіснування.
Важливо, що встановлення меж може викликати в дитини сильні емоції — злість, розчарування, сльози, але це не означає, що межі «неправильні». І батьки мають витримати цю реакцію дитини, хоч це, дійсно, буває складно.
Батькам важливо намагатися бути послідовними. І домовитись з усіма членами родини, щоб межі були у всіх рідних для дитини єдиними. Послідовні й чітко встановлені межі дають дитині відчуття передбачуваності й надійності.
Є важливе уточнення для дорослих: межі не пояснюють довго і не виправдовуються. Наприклад: «Я не дозволяю бити людей», «Ми йдемо спати о 21:00».
Три різних приклади. Ситуація: дитина кидає іграшку.
Покарання: «Якщо зробиш ще раз — заберу назавжди всі іграшки!»
Межі: «Я не дозволяю кидати іграшки. Ми про це домовлялись. Я забираю іграшку зараз».
Дисципліна плюс регуляція (одна з форм реакції): «Ти дуже злишся. Злитися нормально. Кидати іграшки небезпечно. Давай знайдемо спосіб випустити злість інакше».
