2549
Автор: Наталія Скіжа, нейрохірург, фахівець із малоінвазивної та ендоскопічної хірургії хребта, Київ
Біль у спині стабільно посідає провідне місце серед причин тимчасової втрати працездатності у дорослого населення. За оцінками міжнародних епідеміологічних досліджень, до 30% випадків інтенсивного болю з іррадіацією мають корінцеве походження, найчастіше зумовлене міжхребцевою грижею — грижа хребта. Патофізіологічні механізми формування грижі диска включають прогресуючу дегенерацію, біомеханічну нестабільність та гострі або хронічні мікротравми, що призводять до порушення цілісності фіброзного кільця та виходу пульпозного ядра.
Незважаючи на поступовий характер дегенеративних змін міжхребцевого диска, клінична маніфестація грижі хребта часто виникає гостро — після епізоду надмірного навантаження, ротаційного руху тулуба або навіть у стані спокою. У таких випадках на перший план виходять корінцевий біль, моторний дефіцит та сенсорні порушення. Саме тому питання ранньої діагностики та визначення причин грижі хребта залишаються центральними у стратифікації пацієнтів за ступенем ризику та виборі подальшої лікувальної тактики.
У Києві пацієнтів із болем у спині та підозрою на радикулопатію консультує нейрохірург Наталія Скіжа — фахівчиня з малоінвазивної вертебральної хірургії, селективних ін’єкційних методик (зокрема, блокад під рентген-навігацією) та регенеративних підходів, включаючи PRP-терапію. Такий мультидисциплінарний та технологічно оснащений підхід дозволяє точно локалізувати джерело неврологічного дефіциту, провести функціональну оцінку ураженого корінця і визначити оптимальний алгоритм лікування для конкретного пацієнта.
1. Патогенез утворення грижі міжхребцевого диска
Найчастішим етіологічним фактором залишається прогресуюча грижа хребта, яка формується на тлі структурних змін міжхребцевого диска та вторинного залучення нервових корінців. У цьому контексті критично важливо не лише оцінити морфологічний субстрат, але й визначити функціональний стан нервових структур. Саме тому сучасні клінічні протоколи передбачають обов’язкове поєднання візуалізаційних методів із нейрофізіологічними тестами, особливо в пацієнтів, у яких виникає запитання щодо причин грижі хребта та її неврологічних проявів.
Дегенерація диска є багатофакторним процесом, що включає дегідратацію, зменшення вмісту протеогліканів та зниження механічної міцності фіброзного кільця. У клінічній практиці найчастіше спостерігаються такі механізми:
- Вікові дегенеративні зміни. Після 30–35 років дегенерація дисків набуває прогресуючого характеру.
- Надмірне або неправильне фізичне навантаження. Піднімання ваги без адекватної біомеханіки різко збільшує внутрішньодисковий тиск.
- Гострі та хронічні мікротравми. Особливо небезпечні ротаційні рухи та компресійні навантаження.
- М’язова дезінтеграція. Недостатня функція паравертебральних м’язів збільшує навантаження на дискові структури.
- Генетично зумовлена слабкість сполучної тканини.
У підсумку формується випинання або екструзія диска, що може призводити до компресії нервового корінця та розвитку радикулопатії.
2. Клінічна симптоматика: диференційна оцінка
Корінцевий біль у випадку грижі має характерні прояви, що дозволяють відрізнити його від неспецифічного м’язово-фасціального болю:
- іррадіація у кінцівку відповідно до дерматомів;
- парестезії, гіпестезія, відчуття «повзання мурашок»;
- слабкість у стопі або кисті (ознака моторного дефіциту);
- посилення болю у положенні сидячи чи при флексії тулуба;
- позитивні симптоми натягу (Ласега, Вассермана).
Наявність слабкості свідчить про компресію рухового компонента корінця та потребує швидкої оцінки нейрохірургом.
3. Діагностика: значення мультиінструментального підходу
Хоча МРТ залишається пріоритетним методом візуалізації, сучасна нейрохірургія розглядає її як частину комплексного обстеження. Анатомічна картина не завжди корелює з клінічним дефіцитом — і саме це ускладнює вибір лікування.
«Знімок може демонструвати масивну грижу, яка не викликає жодних симптомів, або, навпаки, невелике випинання може провокувати виражений дефіцит. Тому я завжди оцінюю не лише анатомію, а й функцію нерва»,
— зазначає Наталія Скіжа.
Комплекс діагностики включає:
- МРТ (Siemens) — деталізація розміру, локалізації та ступеня компресії.
- КТ — оцінка кісткових структур, ступеня стенозу, спондилоартрозу.
- УЗД — оцінка м’яких тканин і супутніх патологій.
- ЕНМГ — визначення функціональної спроможності нерва, ступеня демієлінізації або аксонометрії.
ЕНМГ має ключове значення для прогнозу та рішення про вибір між консервативним лікуванням і хірургією.
4. Показання до хірургічного лікування
Хірургічне втручання показане у наступних клінічних ситуаціях:
- Моторний дефіцит. Слабкість у кінцівці — ознака важкої компресії корінця.
- Синдром кінського хвоста. Порушення тазових функцій і чутливості у періанальній зоні — ургентний стан.
- Відсутність ефекту від консервативного лікування протягом 6–8 тижнів.
У таких випадках хірургія є не альтернативою, а оптимальним шляхом попередження незворотних наслідків.
5. Хірургічні методики та їх роль у сучасній нейрохірургії
У практиці Наталії Скіжі застосовуються такі методи:
- Ендоскопічні операції. Малоінвазивний доступ, мінімальна травматизація тканин.
- Мікрохірургічні втручання під мікроскопом. Висока точність та оптимальний контроль нервових структур.
- Навігація під контролем С-арки. Покращена точність розташування інструментів.
Клінічні бази КНП «Свято-Михайлівська клінічна лікарня міста Києва» та Doc Life повністю відповідають вимогам малоінвазивної нейрохірургії.
6. Ризики неліковної грижі
Тривала компресія корінця може призводити до:
- хронічної радикулопатії,
- м’язової атрофії,
- моторного дефіциту,
- стійких порушень ходи,
- незворотних структурних змін нервового волокна.
Чим раніше усунуто компресію або запалення, тим вищі шанси на повне відновлення.
Клінічне значення та терапевтична тактика
Міжхребцева грижа є поліетіологічним патологічним станом із широким спектром неврологічних проявів, що варіюють від локального больового синдрому до тяжкого корінцевого чи неврального дефіциту. Оптимальна тактика ведення ґрунтується на комплексній діагностиці, у якій особлива увага приділяється оцінці функціональної спроможності нервового корінця, а не лише морфологічним змінам за даними МРТ.
У більшості випадків своєчасне застосування консервативних методів — селективних блокад, PRP-терапії, фізичної реабілітації — забезпечує стабільне зменшення симптоматики та дозволяє уникнути оперативного втручання. Коли ж хірургія є клінічно обґрунтованою, малоінвазивні ендоскопічні та мікрохірургічні методики демонструють високий рівень безпеки, мінімальну травматичність та передбачувані функціональні результати.
