285
Нова теорія походження планети Меркурій пропонує пояснення її унікальних фізичних властивостей через давнє ковзне зіткнення двох кам’янистих тіл приблизно однакового розміру. Дослідження, оприлюднене на сервері препринтів arXiv, базується на комп’ютерному моделюванні умов, які панували в ранній Сонячній системі. Вчені вважають, що такі зіткнення були поширеними й могли пояснити надзвичайно велике залізне ядро Меркурія, яке займає близько 70% його об’єму.
У моделюванні дослідники використовували прото-Меркурій з масою понад 10% від земної й з високим вмістом заліза. Сценарій передбачає, що під час зіткнення планета втратила більшість своєї первинної мантії. У результаті утворилася планета з масою та хімічним складом, близькими до сучасного Меркурія. Зокрема, модель відтворила планету з ядром, багатим на залізо, що відповідає спостереженням.
Меркурій — найменша й найближча до Сонця планета в Сонячній системі. Вона має температуру, що коливається від -180°C уночі до +430°C удень, і вкриту кратерами поверхню, подібну до місячної. Попри близькість до Сонця, у його полярних кратерах виявлено запаси водяного льоду. Також раніше з’являлися гіпотези про наявність алмазного шару між ядром і мантією завтовшки до 16 км.
На відміну від попередніх гіпотез, які припускали удар великого тіла по меншій планеті, нова модель базується на ковзному зіткненні тіл подібного розміру. Цей тип взаємодії, за підрахунками вчених, міг становити до третини всіх подібних подій у ранній історії Сонячної системи. Такі зіткнення не тільки зменшували масу планет, а й формували їхню унікальну внутрішню структуру.
Отже, якщо нова теорія підтвердиться подальшими дослідженнями, вона допоможе краще зрозуміти не лише походження Меркурія, а й загальні механізми формування планет, які діють у молодих зоряних системах по всьому Всесвіту.
Нова теорія походження планети Меркурій пропонує пояснення її унікальних фізичних властивостей через давнє ковзне зіткнення двох кам’янистих тіл приблизно однакового розміру. Дослідження, оприлюднене на сервері препринтів arXiv, базується на комп’ютерному моделюванні умов, які панували в ранній Сонячній системі. Вчені вважають, що такі зіткнення були поширеними й могли пояснити надзвичайно велике залізне ядро Меркурія, яке займає близько 70% його об’єму.
У моделюванні дослідники використовували прото-Меркурій з масою понад 10% від земної й з високим вмістом заліза. Сценарій передбачає, що під час зіткнення планета втратила більшість своєї первинної мантії. У результаті утворилася планета з масою та хімічним складом, близькими до сучасного Меркурія. Зокрема, модель відтворила планету з ядром, багатим на залізо, що відповідає спостереженням.
Меркурій — найменша й найближча до Сонця планета в Сонячній системі. Вона має температуру, що коливається від -180°C уночі до +430°C удень, і вкриту кратерами поверхню, подібну до місячної. Попри близькість до Сонця, у його полярних кратерах виявлено запаси водяного льоду. Також раніше з’являлися гіпотези про наявність алмазного шару між ядром і мантією завтовшки до 16 км.
На відміну від попередніх гіпотез, які припускали удар великого тіла по меншій планеті, нова модель базується на ковзному зіткненні тіл подібного розміру. Цей тип взаємодії, за підрахунками вчених, міг становити до третини всіх подібних подій у ранній історії Сонячної системи. Такі зіткнення не тільки зменшували масу планет, а й формували їхню унікальну внутрішню структуру.
Отже, якщо нова теорія підтвердиться подальшими дослідженнями, вона допоможе краще зрозуміти не лише походження Меркурія, а й загальні механізми формування планет, які діють у молодих зоряних системах по всьому Всесвіту.
