1561
Мечохвости існували на Землі задовго до появи динозаврів і майже не змінили зовнішність за сотні мільйонів років. Їхня еволюційна лінія простежується приблизно на 445 млн років у минуле, а незвична будова тіла й блакитна кров зробили цих морських членистоногих одними з найвідоміших «живих викопних» сучасного світу.
Зовні мечохвіст справді нагадує істоту з доісторичної епохи. Його тіло прикрите широким куполоподібним панциром, через що в Японії тварину називають «шоломовим крабом». Водночас із крабами мечохвости споріднені не так близько, як може здатися. Вони належать до членистоногих і за еволюційними зв’язками ближчі до скорпіонів, ніж до ракоподібних.
Анатомія цих тварин також незвична. На тілі мечохвоста розташовано дев’ять очей, а для пересування він використовує п’ять із шести пар кінцівок. Остання пара виконує іншу функцію: нею тварина подрібнює їжу — зокрема молюсків і червів — і спрямовує її до рота.
Довгий загострений відросток позаду панцира має загрозливий вигляд, але не є зброєю. Він називається тельсоном і потрібен передусім для того, щоб мечохвіст міг перевернутися назад на черевний бік, якщо хвиля або інша сила перекинула його панциром донизу.
Чому кров мечохвоста блакитна
Найвідоміша особливість цих тварин прихована під панциром. Їхня кров має насичений блакитний колір, оскільки для перенесення кисню використовує не залізовмісний гемоглобін, як у людей, а сполуку на основі міді — гемоціанін.
Блакитна кров мечохвостів багато років має велике значення для біомедичної промисловості. Її клітини надзвичайно чутливо реагують на бактеріальні ендотоксини, тому речовини, отримані з крові цих тварин, застосовувалися для перевірки вакцин і медичних препаратів на небезпечне бактеріальне забруднення.
У природі мечохвости мешкають у кількох частинах світу. На атлантичному узбережжі Північної Америки їх можна зустріти від штату Мен до Мексики. Інші види, зокрема мангровий мечохвіст, живуть біля берегів Індії, Бангладеш та країн Південно-Східної Азії.
Пляжі для цих тварин виконують приблизно ту саму роль, що й для морських черепах. Самки виходять у прибережну зону, зазвичай під час високого припливу й повного місяця, та відкладають у пісок яйця. В одній кладці може бути близько 4000 яєць. Значна їх частина стає важливим джерелом їжі для берегових птахів під час міграцій.
Попри надзвичайну витривалість, яка дозволила мечохвостам пережити кілька масових вимирань, у сучасному світі вони зіткнулися з новими проблемами. Підвищення рівня моря та забудова узбереж зменшують площу піщаних ділянок, придатних для нересту.
Професор Марк Боттон, який вивчає мечохвостів майже пів століття, звертає увагу, що руйнування пляжів може позбавляти тварин місць для розмноження. Водночас багаторічні спостереження показують їхню виняткову здатність пристосовуватися. Мечохвости можуть знаходити невеликі придатні ділянки піску навіть там, де значна частина берегової лінії вже забудована або вкрита бетоном.
Саме ця витривалість допомогла їм існувати протягом сотень мільйонів років. Зовні мечохвіст може виглядати майже так само, як його дуже давні предки, але його здатність виживати в мінливих умовах залишається однією з головних причин, чому ці тварини досі населяють сучасні моря.
Джерело: The Guardian
