1363
Рідкісний тип метеорита, відомий як CO-хондрит, найпевніше, був тим об’єктом, що врізався в Землю 66 мільйонів років тому й спричинив вимирання близько 75% усіх видів, зокрема всіх нептахоподібних динозаврів. До такого висновку дійшли дослідники з Університету Британської Колумбії, а також Парижа, Брюсселя й Відня, проаналізувавши ізотопи нікелю, збережені в матеріалі після удару на межі крейди й палеогену. Роботу опублікували в Science Advances.
«Вуглецеві хондрити класу Орнан — це аж ніяк не типові метеорити з музейних колекцій, — пояснює доктор Філіп Клейс. — CO-хондрит містить набагато менше летких елементів — вуглецю, цинку, води й особливо сірки, — ніж інші класи метеоритів, знайдені на Землі. Це не змінює нашої теорії про причину вимирання, але робить менш імовірним, що саме сірка в тілі ударника була «димлячою рушницею». Головним чинником був дрібний уламковий пил, викинутий в атмосферу».
Ця відмінність у складі допомагає краще зрозуміти, як удар спричинив таке масштабне руйнування. Оскільки CO-хондрити містять відносно мало сірки, нові дані свідчать, що сірка з самого метеорита, ймовірно, не була головним рушієм катастрофи. Натомість вирішальну роль могли відіграти колосальні обсяги дрібного пилу, викинутого в атмосферу, який заблокував сонячне світло й охолодив планету.
Дуже точні виміри ізотопів нікелю провели науковці з Інституту фізики Землі та Паризького університету на зразках, зібраних упродовж багатьох років. Матеріал походив із тонкого шару глини, що осів по всьому світу після удару. «Це складна робота, — додає Клейс. — У глиняному шарі планети збереглася лише мізерна частка ударника, адже весь метеорит випарувався при зіткненні». Попри це, ізотопний підпис нікелю дозволив звузити пошук до рідкісного класу вуглецевого метеорита.
Первинне джерело метеорита досі невідоме. Він міг прибути з віддаленої ділянки зовнішньої Сонячної системи, наповненої кам’янистими уламками, або із зовнішньої частини поясу астероїдів поблизу Юпітера. Вуглецеві хондрити становлять лише близько п’яти відсотків метеоритів, зібраних на Землі, а CO-хондрити — лише дуже невелику частку цієї групи. Їх вважають одними з найпримітивніших і найменш змінених матеріалів, що залишилися від формування Сонячної системи.
«Те, що Землю вразив саме такий рідкісний, далекий об’єкт, справді підкреслює, наскільки не пощастило динозаврам», — зазначає Клейс. Ударник на межі крейди й палеогену мав, за оцінками, від 10 до 15 кілометрів у поперечнику — близько шести миль завширшки. Він врізався в Землю на швидкості приблизно 64 000 км/год і утворив величезний кратер Чикшулуб, місце удару якого нині поховане під мексиканським півостровом Юкатан.
Це дослідження показує, як сучасна ізотопна геохімія дозволяє відновлювати деталі подій, що сталися десятки мільйонів років тому, — навіть коли від самого «винуватця» майже нічого не лишилося. Уточнення хімічного складу ударника має не лише історичний інтерес: воно допомагає точніше зрозуміти механізм найвідомішого масового вимирання й роль, яку відіграли пил, сірка та охолодження клімату в загибелі динозаврів і панування ссавців, що прийшло на зміну.
