1058
Міжнародна команда дослідників виявила невідому раніше викопну мавпу, що жила приблизно 17–18 мільйонів років тому, у ранньому міоцені. Вид назвали Masripithecus moghraensis, а його опис опублікували в журналі Science науковці з Центру палеонтології хребетних Університету Мансури (Єгипет) і Університету Південної Каліфорнії (США). Знахідка може змістити «місце народження» сучасних людиноподібних мавп зі Східної Африки до несподіваного нового еволюційного перехрестя.
Скам’янілості знайшли у Ваді-Могра на півночі Єгипту — це перший беззаперечний доказ існування людиноподібної мавпи в Північній Африці. До цього відкриття ранньоміоценові пам’ятки регіону давали рештки мавп Старого Світу, але жодної підтвердженої людиноподібної. Через цю відсутність багато науковців вважали, що на той час людиноподібні мавпи були обмежені територіями південніше в Африці.
«Ми п’ять років шукали саме таку скам’янілість, бо коли уважно дивишся на раннє родове дерево мавп, стає зрозуміло: чогось бракує — і саме Північна Африка тримає цей відсутній фрагмент», — пояснив провідний автор дослідження, палеонтолог Хешам Саллам. Назва Masripithecus поєднує арабське Masr («Єгипет») і грецьке píthēkos («мавпа»), а видова назва вказує на місце знахідки, де рештки виявили під час польових робіт у 2023–2024 роках.
Наразі знайдено лише частину нижньої щелепи, але вона поєднує ознаки, невідомі в жодної іншої мавпи того ж періоду: незвично великі ікла й передкутні зуби, кутні зуби із заокругленою й сильно текстурованою жувальною поверхнею та особливо міцну щелепу. За словами однієї з перших авторок Шорук Аль-Ашкар, це свідчить про адаптацію до універсальності — гнучкого раціону переважно з плодів, із можливістю за потреби обробляти твердішу їжу на кшталт горіхів чи насіння.
Така гнучкість допомогла б Masripithecus виживати в час, коли кліматичні зміни робили сезонність у Північній Африці та Аравії дедалі виразнішою. Але значення знахідки виходить далеко за межі незвичних зубів і щелепи. Використавши сучасні баєсівські методи, дослідники поєднали анатомічні ознаки живих і вимерлих мавп, ДНК сучасних видів і геологічний вік відомих скам’янілостей — і оцінили, як пов’язані різні групи мавп і коли розійшлися їхні лінії.
Результати вказали, що Masripithecus був ближчим до сучасних людиноподібних мавп, ніж будь-який відомий нині ранньоміоценовий вид зі Східної Африки. А біогеографічний аналіз показав, що спільний предок усіх сучасних людиноподібних мавп — від гібонів і орангутанів до горил, шимпанзе й людей — найімовірніше жив саме в Північній Африці та на Близькому Сході. Тоді цей регіон займав стратегічно важливе положення: африканська й аравійська плити рухалися на північ, а зміни рівня моря час від часу відкривали тимчасові «коридори» для міграцій тварин.
«Усю мою кар’єру я вважав імовірним, що спільний предок усіх сучасних мавп жив у Східній Африці чи поблизу неї. Але це відкриття серйозно кидає виклик такій ідеї», — визнав співавтор Ерік Зайфферт з Університету Південної Каліфорнії. Дослідники сподіваються, що подальші польові роботи в Північній Африці та на Близькому Сході дадуть нові скам’янілості. Історія Masripithecus нагадує: важливі частини еволюції мавп можуть досі лежати похованими в регіонах, які палеонтологи ще не вивчили як слід.
