1519
«Гул», який чує лише невелика кількість людей по всьому світу — нарешті пояснений
Уявіть: ви лягаєте спати і чуєте низькочастотний гул — наче десь прогріває двигун вантажівка, або гудить промислова установка за кілька кварталів. Ви встаєте, дивитесь у вікно, перевіряєте техніку в домі. Нічого. А людина поруч із вами не чує взагалі нічого. Це явище відоме як «Гул» (The Hum) — і десятиліттями воно залишалось однією з найбільш стійких акустичних загадок. Дослідники Норвезького університету науки і технологій (NTNU) кажуть: відповідь, схоже, знайшлась — і вона всередині самої слухової системи людини.
Що відомо коротко
Дослідження: Боніфац Бауманн, Андрей Восс, Карлос Журадо і Маркус Дрекль (Норвезький університет науки і технологій, NTNU); PLOS ONE, 27 березня 2026 р., DOI: 10.1371/journal.pone.0326818. Дослідження 28 осіб у Німеччині, що регулярно чують незрозумілий гудіння або низькочастотний гул, перевірило три гіпотези: надзвичайно гострий слух на низьких частотах, отоакустичні емісії (звуки, які генерує само вухо) і низькочастотний тиннітус. Висновок: для більшості випадків найімовірнішим поясненням є тиннітус у низькочастотному діапазоні, хоча причини явища є множинними.
Від Брістоля до Тауса: загадка, якій уже п’ятдесят років
Як зазначає SciTechDaily, перша хвиля широкої уваги до «Гулу» виникла у Брістолі, Англія, у 1970-х рр.: місцеві газети були завалені листами від мешканців, що описували постійний низькочастотний звук. Подібні повідомлення незабаром з’явились в інших містах Великої Британії, а потім поширились на Північну Америку, Австралію, Нову Зеландію, ПАР і Європу.
Одним із найвідоміших випадків став «Таоський гул» у Нью-Мексико: так багато мешканців скаржились на таємниче низьке гудіння, що до розслідування врешті-решт були залучені вчені. І незважаючи на ці розслідування — офіційного пояснення так і не було знайдено. Явище залишається дивно рідкісним: за опитуваннями, лише невеликий відсоток людей здатен його чути, що нерідко лишало постраждалих у відчутті ізоляції та недовіри оточуючих. Звук типово описується як далекий дизельний двигун, машина на холостому ходу, промислова установка або низький електричний гул — і найчастіше його чують вночі, у тиші, у приміщенні.
Чому низькочастотні звуки такі важко знайти
Частина труднощів у розслідуванні «Гулу» — фізична. Як зазначає SciTechDaily, низькочастотні звуки поводяться принципово інакше, ніж високочастотні: їхні довгі хвилі дозволяють їм поширюватись на великі відстані, огинати перешкоди і ставати надзвичайно важко локалізованими.
«Ми знаємо, що є люди, які чують низькочастотні звуки, які можна об’єктивно виміряти, навіть якщо інші їх не чують. Але знайти джерело цих звукових хвиль непросто, бо локалізувати низькочастотні звуки дуже важко», — каже Дрекль. Ця фізична складність неминуче живила змови: коли очевидного джерела не знаходилось, у хід йшли теорії про секретні урядові проєкти, підземні установки і навіть позаземну активність. Про феномен людського слуху — і те, як у кожного сорок п’ятого на Землі може бути прихована форма абсолютного слуху, ми вже писали на cikavosti.com.
Три гіпотези: тестування людей, що чують «Гул»
Команда Дрекля систематично перевірила три гіпотези. Перша: люди, що чують «Гул», просто мають надзвичайно гострий слух на низьких частотах. Результат опитування: лише двоє з 28 учасників продемонстрували краще за середнє сприйняття на певних низьких частотах. «Навіть попри те, що група, яку ми тестували, була невеликою, це все одно означає, що гіпотеза про особливо хороший слух на низьких частотах не підтверджується для більшості людей», — зазначив Дрекль. Щоправда, він застерігає: стандартні аудіологічні тести можуть пропускати вкрай вузькі діапазони підвищеної чутливості.
Друга гіпотеза: звук може виробляти саме вухо. Як зазначає SciTechDaily, людська равлик здатна генерувати слабкі звуки, відомі як отоакустичні емісії — нормальний побічний ефект підсилення слухового сигналу. Більшість людей їх не чують, але деякі — можуть, і тоді вони сприймаються як тиннітус. Проте тестування не виявило доказів того, що саме це є головним поясненням для досліджуваної групи.
Найпереконливіша відповідь: тиннітус у низькому регістрі
Як зазначає SciTechDaily, третя гіпотеза виявилась найбільш переконливою. «Є люди, що чують щось, що не можна об’єктивно виміряти. Ми вважаємо, що люди цієї категорії мають форму низькочастотного тиннітусу», — сказав Дрекль.
Більшість людей асоціює тиннітус з високочастотним дзвоном — але це стан, при якому слухова система генерує звук без зовнішнього джерела, і він може проявлятись у будь-якому частотному діапазоні: як дзижчання, рев, клацання, шипіння або низькочастотне гудіння. Це пояснює одну з найбільш заплутаних рис «Гулу»: багато людей спочатку впевнені, що звук зовнішній — і лише після того, як вони чують його в різних місцях і за різних обставин, починають підозрювати внутрішнє джерело.
Підсумкова позиція дослідників: «Гул» не має єдиного пояснення. Деякі випадки можуть бути пов’язані зі справжніми зовнішніми звуками, що лише деякі люди здатні виявити. Інші — з низькочастотним тиннітусом, що сприймається як зовнішній шум. Про те, як мозок сприймає, фільтрує і відтворює звуки, про які він сам «знає» наперед, ми вже розповідали на cikavosti.com.
Чому важливо: інфразвук і нові регуляторні питання
Дрекль вказує на ширший контекст, що виходить за рамки однієї загадки. За його словами, занепокоєність щодо низькочастотних шумів від технічних джерел (в діапазоні ~20–250 Гц) і інфразвуку (нижче 20 Гц) значно зросла за останнє десятиліття — зокрема через поширення вітрових турбін, промислових установок і транспортної інфраструктури.
«Якщо ми хочемо провести ретельну оцінку низькочастотних звуків і інфразвуку, нам спочатку потрібне краще розуміння того, як сенсорні системи обробляють ці сигнали», — зазначив Дрекль. Нинішні знання про слухову систему людини засновані переважно на дослідженні середніх і високих частот — і наука досі значно менше знає про те, як равлик і слуховий мозок опрацьовують саме той діапазон, де і живе «Гул». Про тварин із найгострішим слухом у природі — і про те, як природа вирішує задачу сприйняття звуку радикально різними способами, ми вже писали на cikavosti.com.
Цікаві факти
Отоакустичні емісії — крихітні звуки, що виробляє сама равлик при підсиленні вхідних сигналів — можна об’єктивно зареєструвати мікрофоном у вусі. Їх виявив британський вчений Девід Кемп у 1978 р., і сьогодні тест на отоакустичні емісії є стандартним скринінгом слуху у новонароджених — саме бо вухо «відповідає» на звуки, якщо воно здорове.
Інфразвук (нижче 20 Гц) генерується океанськими хвилями, землетрусами, вулканами, грозовими фронтами і великими будівлями — і здатен поширюватись на тисячі кілометрів без помітного затухання. Деякі дослідники вважають, що саме постійний глобальний інфразвуковий фон може лежати в основі частини «природних» випадків «Гулу».
Тиннітус уражає за різними оцінками від 10 до 20% дорослого населення Землі — переважно у вигляді високочастотного дзвону. Низькочастотний тиннітус є значно рідшим і гірше дослідженим: аудіологія традиційно концентрувалась на частотах від 500 Гц і вище — саме тих, що важливі для мовного сприйняття.
Знаменитий «Таоський гул» (Taos Hum) у Нью-Мексико у 1990-х роках залучив до розслідування науковців із кількох університетів і навіть спецслужб. Офіційне дослідження встановило, що близько 2% мешканців регіону стабільно чули звук, але його джерела так і не було ідентифіковано — що на роки перетворило Таос на «Мекку» любителів теорій змови.
Стандартні аудіологічні тести використовують тони від 250 Гц до 8 000 Гц. Вся зона нижче 250 Гц залишається «сліпою плямою» рутинної клінічної аудіометрії — а саме тут і живе «Гул».
FAQ
Що таке «Гул» і чим він відрізняється від звичайного шуму? «Гул» (The Hum) — специфічний тип стійкого низькочастотного сприйняття (~30–80 Гц), що відчувається невеликою часткою населення як постійний зовнішній звук без очевидного джерела. Він відрізняється від випадкового шуму своєю постійністю, схожістю на роботу двигуна і тим, що не фіксується більшістю оточуючих.
Що таке тиннітус і чому його низькочастотна форма непомітна? Тиннітус — сприйняття звуку без зовнішнього джерела, що генерується десь у слуховій системі. Найпоширеніша форма — високочастотний дзвін після акустичної травми. Але тиннітус може бути і низькочастотним — тоді він звучить як гул, рев або гудіння. Така форма рідко діагностується, бо не входить до стандартних аудіологічних тестів і пацієнти частіше пояснюють її зовнішніми причинами.
Чи є «Гул» психосоматичним явищем? Ні — у частині випадків «Гул» може бути пов’язаний із реальними зовнішніми низькочастотними звуками, які люди з підвищеною чутливістю дійсно чують, але більшість оточуючих не може. Але навіть тиннітус є нейробіологічним, а не психологічним феноменом: мозок генерує реальний нейронний сигнал, і людина справді «чує» — просто джерело всередині, а не зовні.
Яке значення має вивчення «Гулу» поза суто науковим? Практичне: із поширенням вітрових турбін, підземних трубопроводів і великих промислових установок кількість джерел низькочастотного шуму у середовищі зростає. Якщо ми не знаємо, як і коли ці сигнали впливають на слухову систему людини, ми не можемо встановити адекватні нормативи безпеки і захистити чутливих людей.
Чому лише деякі люди чують «Гул»? Це одне з ключових відкритих питань. Для зовнішніх джерел — різна чутливість равлика на низьких частотах. Для тиннітусу — різниця в тому, наскільки слуховий кортекс схильний до спонтанної активності. Роль можуть відігравати і генетичні фактори, і перенесені слухові травми, і просто індивідуальна нейронна «гучність».
WOW-факт: Виявляється, деякі люди чують звуки свого власного вуха — і приймають їх за зовнішній гул. Твоя равлик постійно виробляє слабкі звуки як побічний ефект підсилення слухових сигналів. Більшість із нас їх не чує. Але деякі чують — і щоразу, лягаючи спати в тиші, стикаються не з таємничим гулом із надр Землі чи секретних установ, а з акустичним «відлунням» власної слухової системи, яка просто занадто добре робить свою роботу.
Загадковий «Гул», що чується по всьому світу — пояснений з’явилася спочатку на Цікавості.
