3358
Дослідники, аналізуючи дані апарата «Кассіні», встановили, що кільця Сатурна мають просторову пилову структуру, значно складнішу за класичну плоску модель.
Традиційно кільця Сатурна вважалися надзвичайно тонкими. Їхня вертикальна товщина становить лише близько десяти метрів. Водночас вони простягаються на десятки тисяч кілометрів у ширину. Саме це створює ілюзію ідеально плоского диска.
Аналіз даних за 2017 рік показав несподіване відхилення від цієї картини. Космічний апарат «Кассіні» зафіксував частинки пилу на висоті понад 100 000 кілометрів над і під площиною кілець. Їхній склад відповідав матеріалу головного кільця. Це свідчить про існування розсіяного пилового ореолу.
Френк Постберг з Вільного університету Берліна зазначає: «Це дійсно особливий спектральний тип, якого ми ніде більше не бачимо в системі Сатурна». Він додає, що наявність таких частинок на великій висоті є несподіваною. Для цього їм необхідна швидкість понад 25 кілометрів за секунду. Такі значення важко пояснити відомими процесами.
Просте зіткнення мікрометеоритів із кільцями не дає достатньої енергії. Однак нові моделі вказують на інший механізм. Удари можуть створювати температури, за яких гірська порода випаровується. Ця випарена речовина здатна покидати кільця з високою швидкістю. Пізніше вона конденсується далеко від планети.
Франк Шпан з Потсдамського університету підкреслює незвичність результатів. «Знайти пил так далеко від головного кільця є дивним», — зазначає він. Частинки кілець зазвичай малі й «липкі», тому зіткнення між ними рідкісні. Це робить нові спостереження особливо важливими.
Дослідники припускають, що подібні процеси можуть бути універсальними. Аналогічні пилові ореоли можуть існувати навколо кілець Урана та інших планет. Це змінює уявлення про динаміку планетних кілець у Сонячній системі.
Кільця Сатурна виявилися значно товстішими, ніж вважали вчені з’явилася спочатку на Цікавості.
