938
За увесь час досліджень Марса на цій планеті не було знайдено достовірних доказів існування життя. Але у 1970-х роках, коли посадкові апарати «Вікінг» стали першою американською місією, яка безпечно приземлилася на Червону планету та дослідила її, там таки могло бути життя. Один німецький вчений вважає, що сама дослідницька місія могла його знищити.
Деталі
За словами астробіолога Дірка Шульце-Макуха з Берлінського технічного університету в Німеччині, проведений дослідницькою місією експеримент із виявлення ознак мікробного життя на Марсі міг бути смертельним для цих організмів у зразках марсіанського ґрунту.
У колонці, опублікованій на Big Think минулого року, і в коментарі, опублікованому в Nature Astronomy у вересні, він припускає, що методи дослідження життя на Марсі могли бути руйнівними для цього життя. Якщо це правда, то людству необхідно переглянути шляхи проведення майбутніх експериментів.
Два модулі апарату «Вікінг» після приземлення на Марсі у 1976 році мали кілька цілей, однією з яких була серія експериментів, спрямованих на перевірку марсіанського ґрунту на біосигнатури – сліди молекул, які вказують на наявність життя. До сьогодні таких біологічних експериментів на Марсі не проводилося.
Один із цих експериментів, газовий хромато-мас-спектрометр (GCMS), виявив хлоровану органіку. У той час цей результат був інтерпретований як забруднення внаслідок людської діяльності. Проте зараз відомо, що хлорована органіка є рідною для Марса, хоча залишається невідомим, чи утворюється вона біологічними чи небіологічними процесами.
В останні роки висловлювалися деякі припущення про згубність біологічних експериментів місії «Вікінг». GCMS потрібно було нагріти зразки, щоб розділити різні матеріали в них. Подальший аналіз показав, що це могло спалити органіку, яку він сподівався знайти.
Тепер Шульце-Макух припускає, що інші експерименти також могли знищити докази життя; а саме експерименти з міченим вивільненням і піролітичним вивільненням, які включали заливання марсіанських зразків рідиною, а потім тестування результатів на наявність доказів метаболізму та фотосинтезу відповідно.
У часи «Вікінга» вчені були націлені на воду, й вважали, що життя потрібно шукати лише поруч з водою. Дослідники були обмежені тим, що розглядали життя на Марсі за прикладом земного. Проте порівняно нещодавно стало відомо, що життя може оптимізувати себе, щоб процвітати в дуже сухих умовах. А Марс дуже сухий. Шульце-Макух пояснює:
Тепер запитаймо, що сталося б, якби ви облили водою ці пристосовані до сухого мікроби. Чи може це їх знищити? Технічною мовою ми б сказали, що ми їх гіпергідратували, але простими словами, це було б більше схоже на їх втоплення. Це було б наче, якби космічний корабель прибульців знайшов вас напівмертвими в пустелі, а ваші потенційні рятівники вирішили: «Людям потрібна вода. Помістімо людину в середину океану, щоб врятувати її!» Це теж не спрацює.
Відповідно, вчений закликає NASA проводити наступні дослідження на поверхні Марса з урахуванням того, що там можуть існувати організми, які пристосовані до життя у надзвичайно сухих умовах.
