Модель клімату середнього міоцену поставила під сумнів майбутнє висихання Європи

Науковці зі США та Великої Британії дослідили кліматичні умови середнього міоцену для точнішого прогнозування майбутніх змін клімату, зокрема розподілу опадів та вологості в Європі та Північній Африці.

Середньоміоценовий кліматичний оптимум, що мав місце приблизно 17,5-14,5 мільйона років тому, характеризувався вищою середньорічною температурою (до 18,4 °C), а Арктика у той час була вкрита лісами, а не кригою. Сучасні кліматичні прогнози для XXIII століття використовують цей період як модель можливого майбутнього клімату, очікуючи зростання температури на 5-10 °C порівняно із сучасними показниками. Регіони на кшталт Середземномор’я і Сахелю можуть зіткнутися з посиленням посух, однак палеодані середнього міоцену ставлять під сумнів такі прогнози.

Для з’ясування, чи дійсно південь Європи та північ Африки були посушливими під час середнього міоцену, дослідники звернулися до проксі-даних — геологічних індикаторів, які містять інформацію про температуру морської поверхні та екосистемні умови. Дані з викопних археїв та гаптофітових водоростей стали основою для температурних реконструкцій, що дозволили оцінити кліматичні умови в цих регіонах. Додатково фахівці зіставили результати з раніше знайденими герпетологічними та палеоботанічними свідченнями.

Реконструкції показали, що при середній (400 ppm) та високій (840 ppm) концентраціях CO? у середньому міоцені температура морської поверхні була на 1-5 °C та 8-10 °C вищою, ніж у доіндустріальний період. Кліматичні моделі, адаптовані під ці умови, продемонстрували залежність опадів від вологи, що переносилась з північної Атлантики та зникаючого океану Тетіс. Моделювання також вказує на посилення мусонних дощів над Північною Африкою внаслідок літнього підвищення водяної пари, що могло сприяти розширенню лісів на берегах Середземного моря.

Отже, порівняння середньоміоценового клімату з потенційним майбутнім Землі дозволяє припустити, що з підвищенням температури океану та кількості опадів лісові екосистеми можуть поширитися на території Європи та Північної Африки. Такий сценарій суперечить прогнозам посух для цього регіону в майбутньому та більше узгоджується з ботанічними свідченнями з минулих геологічних епох. Герпетологічні дані натомість є менш надійними, оскільки залежать від локальних особливостей рельєфу, що ускладнює порівняння з сучасними моделями.