7346
Уряди розвинених країн охопила нова мантра: штучний інтелект підвищить продуктивність і вирішить проблему економічного відставання. Але що, якщо продуктивність — не та проблема, яку варто вирішувати? Саме таке питання ставить дослідниця Абігейл Маркс з Університету Ньюкасла, і її відповідь кидає виклик одному з найпопулярніших економічних нарративів нашого часу.
Що відомо коротко:
- З часів фінансової кризи 2008 року продуктивність у Великій Британії стагнувала, залишаючи країну позаду США, Франції та Німеччини
- Уряд Великої Британії поставив ШІ та технологічні інновації в центр планів економічного зростання — канцлер Рейчел Рівз пообіцяла £2,5 млрд інвестицій у ШІ та квантові обчислення
- Але зростання «випуску на годину» — стандартна міра продуктивності — не робить роботу безпечнішою, справедливіше оплачуваною або соціально ціннішою
- У медицині, освіті та соціальній сфері ефективність залежить від людської взаємодії — і тут ШІ не може підвищити «випуск» так само, як у промисловості
- Надмірна гонитва за ефективністю через жорсткі ланцюги постачання вже довела свою крихкість — пандемія стала тому доказом
Що таке продуктивність і чому вона в центрі уваги
Продуктивність праці — це обсяг випуску на одного працівника за одиницю часу. Здавалося б, більше = краще. Саме на цій логіці побудована економічна політика більшості розвинених країн: якщо кожен працівник виробляє більше, ВВП зростає, зарплати ростуть, добробут підвищується.
ШІ та технологічні інновації часто подаються як вирішення цієї проблеми. І певні підстави для оптимізму є: дослідження Wharton School прогнозують, що ШІ підвищить ВВП на 1,5% до 2035 року. Але між тим, що вимірюється, і тим, що важливо, — велика прірва.
Деталі аргументу: де продуктивність не рахується
Ключова проблема, яку виявляє дослідниця, — це структурний перекіс сучасних економік. Великобританія давно тяжіє до фінансів, освіти та креативних індустрій. Виробництво відіграє значно меншу роль. Але саме у виробництві технологічні покращення можуть безпосередньо перетворюватися на вищий випуск на працівника — як це відбувається, коли промислові роботи автоматизують складальні лінії.
Натомість у більшості британської та подібних до неї економік інша картина. Значна частина роботи — від управління до догляду — залежить від взаємодії, судження і часу. Її цінність реальна, але не піддається простому вимірюванню.
Саме тут вступає в дію так звана «хвороба Баумоля» — економічна теорія, що пояснює, чому витрати в трудомістких секторах невідворотно зростають попри відсутність зростання продуктивності. Урок урок: провести урок, доглянути літню людину або провести медичний огляд — все це вимагає часу, уваги і фахового судження. Тут не можна «масштабувати випуск» як на конвеєрі. Проте ці сектори є основою довгострокового суспільного добробуту й економічної стабільності.
Що показують нові дослідження
Парадокс ШІ та продуктивності підтверджується і свіжими даними. Опитування ManpowerGroup 2026 року серед майже 14 000 працівників у 19 країнах показало: регулярне використання ШІ зросло на 13% у 2025 році, але впевненість у корисності технології впала на 18%, що свідчить про стійку недовіру.
Перше представницьке міжнародне опитування на рівні компаній, що охопило майже 6 000 керівників у США, Великій Британії, Німеччині та Австралії, показало: попри те, що близько 70% компаній активно використовують ШІ, понад 80% повідомляють про відсутність його впливу на зайнятість або продуктивність за останні три роки.
При цьому сама модель «більше виробляти» несе системні ризики. Пріоритет ефективності над усім — скорочення витрат і залежність від жорстко налаштованих ланцюгів постачання — може зробити економічні системи надзвичайно крихкими. COVID-19 продемонстрував це з болісною наочністю: маски і ліки, медперсонал і засоби захисту — всі «оптимізовані» ланцюги постачання обвалилися одночасно.
Це перегукується з ширшими дискусіями про межі вузьких метрик — так само, як вчені нещодавно пояснили, чому нічний кофеїн діє на мозок інакше, ніж денний: контекст завжди змінює значення показника.
Чому це важливо для науки
дослідниці з Університету Ньюкасла — частина ширшої академічної дискусії про межі продуктивності як мети. Її аргумент простий: майбутнє праці — це не лише питання того, скільки ми виробляємо, а й того, як організована робота, як розподіляються її плоди та як вона вписується в решту нашого життя.
Це не означає, що продуктивність слід ігнорувати. Але коли вона стає єдиною метою економічної політики, можна отримати економіку, що виглядає ефективною на папері, але залишається крихкою на практиці. Після глобальної фінансової кризи зайнятість і ВВП відновилися, але реальні зарплати стагнували протягом більшої частини 2010-х. Зростання є — а люди не відчувають покращення.
Для розуміння майбутнього ринку праці варто також поглянути на те, як вчені знайшли нові підходи до виживання організмів в умовах стресу — там теж виявляється, що ізольована оптимізація одного параметра часто руйнує цілісну систему.
Цікаві факти
Дослідження з Аргентини 2026 року показало: доступ до ШІ-асистента скорочує розрив у продуктивності між людьми з вищою і нижчою освітою на 75%. ШІ вирівнює можливості — але лише тоді, коли доступний. Детальніше — в огляді на Substack Алекса Імаса.
Нещодавнє дослідження, на яке посилається Slashdot, підрахувало: реальний приріст продуктивності від ШІ для середнього офісного працівника становить лише 16 хвилин на тиждень. Тобто між гіпом і реальністю — прірва.
Penn Wharton Budget Model прогнозує: ШІ підвищить ВВП на 1,5% до 2035 року, майже 3% до 2055-го. Звучить оптимістично — але це менше, ніж дала інтернет-революція 1990-х, яка забезпечила 1,5% щорічного приросту продуктивності лише за десятиліття.
Ефект Баумоля — явище, що описав економіст Вільям Баумоль ще у 1960-х, — пояснює, чому квиток на концерт або прийом у лікаря дорожчають швидше за інфляцію: кількість музикантів у квартеті або хвилин на консультацію скоротити неможливо без втрати якості. ШІ поки що не знайшов рішення для цього базового обмеження людської праці.
FAQ
Чи справді ШІ не підвищує продуктивність? Підвищує — але нерівномірно. В автоматизованих секторах ефект відчутний. У трудомістких сферах на зразок охорони здоров’я та освіти — мінімальний або відсутній. Проблема не в технології, а в тому, що метрика «продуктивності» погано вловлює цінність цих секторів.
Що, на думку дослідниці, важливіше за продуктивність? Безпека праці, справедлива винагорода, соціальна корисність роботи та стійкість економічної системи загалом. Все це не відображається в показнику «випуску на годину».
Чи означає це, що інвестиції у ШІ марні? Ні — але їх варто супроводжувати ширшими соціальними реформами. Технологія без переосмислення того, як розподіляються її плоди, може збільшити нерівність замість добробуту.
WOW-факт: У 1930 році економіст Джон Мейнард Кейнс передбачив, що до кінця XX сторіччя технологічний прогрес скоротить робочий тиждень до 15 годин — і люди більшу частину часу присвячуватимуть дозвіллю та самовдосконаленню. Натомість ми отримали ШІ, що підвищує продуктивність, і все одно більшість людей у розвинених країнах працює 40+ годин на тиждень. Питання не в тому, чи може технологія зробити нас ефективнішими, — вона вже може. Питання в тому, хто отримує вивільнений час: людина чи корпоративний баланс.
Вчені пояснили, чому ШІ-революція продуктивності може не спрацювати з’явилася спочатку на Цікавості.
