5385
Скам’янілі рештки віком близько семи мільйонів років можуть позначати ключовий момент в еволюції людини — перехід наших предків до прямоходіння. Нове дослідження надає переконливі докази того, що один із найдавніших відомих видів, Sahelanthropus tchadensis, пересувався на двох ногах.
Протягом багатьох років науковці сперечалися, чи був цей вид здатний до двоногого руху. Це питання має принципове значення, адже прямоходіння є однією з визначальних ознак гомінінів — еволюційної лінії, що веде до сучасної людини. Нові результати, отримані міжнародною групою антропологів, вказують на наявність анатомічної особливості, яка раніше фіксувалася лише у двоногих гомінінів.
Ключовим доказом стала ідентифікація так званого стегнового горбка. Ця структура є місцем прикріплення клубово-стегнової зв’язки — найміцнішої зв’язки в людському тілі, що відіграє вирішальну роль у підтриманні вертикальної постави під час ходьби. Дослідники також підтвердили кілька додаткових скелетних ознак, характерних для двоногого пересування.
«Sahelanthropus tchadensis був, по суті, двоногим мавпоподібним, який мав мозок розміром із мозок шимпанзе і, ймовірно, проводив значну частину часу на деревах», — зазначає Скотт Вільямс з Нью-Йоркського університету, керівник дослідження. «Попри це, він був анатомічно пристосований до прямоходіння на землі».
Дослідження виконували вчені з кількох університетів США, а результати опубліковано в журналі Science Advances. Вони базуються не лише на нових знахідках, а й на повторному аналізі кісток, виявлених раніше.
Сахелантроп був уперше відкритий на початку 2000-х років у пустелі Джураб у Чаді. Спочатку науковці мали у своєму розпорядженні переважно череп, що ускладнювало реконструкцію способу пересування. Лише пізніше було проаналізовано ліктьові та стегнові кістки, що знову активізувало дискусії щодо його класифікації.
У новому дослідженні автори використали поєднання класичних порівняльних методів і 3D-геометричної морфометрії. Цей підхід дозволив детально зіставити форму кісток сахелантропа з кістками сучасних мавп і інших викопних гомінінів, зокрема австралопітека, відомого за знахідкою скелета «Люсі».
Аналіз виявив три ключові анатомічні ознаки двоногості. Перша — наявність стегнового горбка, характерного лише для гомінінів. Друга — переднє скручування стегнової кістки, яке орієнтує ноги вперед під час ходьби. Третя — конфігурація сідничних м’язів, здатних стабілізувати таз під час стояння й руху.
Додатковим аргументом стали пропорції кінцівок. У сахелантропа стегнова кістка виявилася відносно довшою порівняно з ліктьовою, ніж у сучасних мавп. Така пропорція ближча до ранніх гомінінів і свідчить про адаптацію до пересування на двох ногах, навіть якщо цей рух ще поєднувався з лазінням по деревах.
«Наш аналіз дає прямі докази того, що двоногість виникла дуже рано в еволюції нашого роду», — підсумовує Вільямс. «Це означає, що перші кроки до людського способу пересування зробив предок, який у багатьох інших рисах був схожий на сучасних шимпанзе та бонобо».
Скам’янілість віком 7 млн років підтвердила ранню двоногість з’явилася спочатку на Цікавості.
