Чому аграрії не знищують кротів — і навіщо дачники воюють з ними даремно

Кріт — одна з найменш зрозумілих тварин на наших городах. Його не видно, він не гризе листя і не краде врожай, але саме він часто стає «ворогом номер один» для дачників. Купки землі на газоні викликають лють, а підземні ходи — бажання негайно почати війну. Проте в професійному сільському господарстві з кротами майже не борються. Чому так — і чи справді ці тварини заслуговують на репутацію шкідників?

Підземний одинак, який не бачить сонця

Життя крота проходить майже повністю під землею. Він не гріється на сонці й не милується пейзажами — усе його існування зводиться до риття ходів і пошуку їжі. Зір у нього мінімальний: очі розрізняють лише світло і темряву, зате чудово розвинені нюх і слух.

Кроти — абсолютні одинаки. Вони не живуть сім’ями і не терплять конкурентів. Якщо два самці випадково зустрічаються під землею, конфлікт часто закінчується смертю одного з них. Навіть молоді кроти змушені залишати материнську нору вже через кілька тижнів після народження.

Саме тому міф про «розплід кротів» на городі — помилковий. Усі нові ходи зазвичай належать одній і тій самій тварині, яка просто змінює маршрути.

Чому боротьба лише погіршує ситуацію

Типовий арсенал дачника відомий: пастки, капкани, заливання нір водою, тухлі яйця, риба, газ і навіть отрута. Проблема в тому, що майже всі ці методи не знищують крота, а лише змушують його рити нові тунелі.

У відповідь на агресію тварина починає активно розширювати підземну систему, і город перетворюється на справжнє решето. Господареві здається, що кротів стало більше, хоча насправді він сам спровокував підземну «реконструкцію».

Є й небезпечні історії: відомі випадки, коли люди закачували газ у кротячі нори, а потім підпалювали його — і в результаті вибухали фундаменти будинків або сараїв. Причина проста: кроти часто облаштовують камери відпочинку саме під спорудами.

Кріт — хижак, а не ворог урожаю

Найголовніше, що варто зрозуміти: кріт не їсть овочі. Йому байдужі картопля, буряк, морква чи ріпа. Його раціон — це:

• дощові черв’яки;

• личинки хруща;

• дротяники;

• капустянка;

• слимаки та інші ґрунтові шкідники.

Фактично кріт працює природним санітаром ґрунту, знищуючи тих, хто справді шкодить врожаю. А підземні ходи він риє не «від злості», а для полювання: вони діють як пастки, у які падають або заповзають черв’яки й личинки.

Часто врожай нищать миші або сліпаки, але провину автоматично списують на крота — просто тому, що видно купки землі.

Як співіснувати без війни

Спостереження показують: якщо не руйнувати наявні ходи, кріт зазвичай не розширює систему без потреби. Для багатьох це найпростіший компроміс — змиритися з кількома горбиками в обмін на меншу кількість ґрунтових шкідників.

Якщо ж сусідство принципово неприйнятне, можна спробувати відлякування, а не знищення:

• звукові або вібраційні відлякувачі;

• саморобні «шумовики» з пляшок або бляшанок на металевих штирях.

Постійна вібрація нервує крота і заважає полюванню. Інколи він справді йде з ділянки, але гарантій немає: якщо їжі багато, тварина може просто звикнути до шуму.

Чому агробізнес не воює з кротами

На великих сільськогосподарських угіддях кроти майже не становлять проблеми. Причини прості:

• глибока оранка регулярно руйнує їхні ходи;

• великі поля не дають стабільних умов для поселення;

• масове знищення економічно невигідне і небезпечне.

Так, на луках і пасовищах кроти можуть шкодити — їхні купи псують техніку. Але навіть там боротьба ведеться обмежено, адже кріт одночасно:

• зменшує чисельність шкідників;

• покращує аерацію ґрунту;

• підвищує родючість землі.

Кріт — не ворог вашому врожаю. Він не їсть овочі й не нищить посадки. Його справжній «злочин» — зіпсований газон і порушене естетичне відчуття ідеального городу.

Безглузда війна з кротом зазвичай приносить більше шкоди, ніж користі. Іноді найрозумніше рішення — перестати воювати з природою і навчитися з нею співіснувати.