
Нове моделювання показує, що танення крижаних оболонок на далеких супутниках може знижувати тиск настільки різко, що приховані підповерхневі океани переходять у стан кипіння.

Команда Макса Рудольфа дослідила, як зміни в «припливному нагріванні» — внутрішньому теплі, що виникає від гравітаційних деформацій супутника — формують тонкі та товсті шари льоду. Учений пояснює: «нас цікавлять процеси, що формують їх еволюцію протягом мільйонів років». Танення крижаного шару робить воду менш щільною, знижуючи тиск і потенційно досягаючи «потрійної точки» — стану, де лід, вода й пара можуть співіснувати.
Моделювання показує, що малі супутники, як-от Мімас, Енцелад і Міранда, є «кандидатами» на такі переходи. Це відкриває пояснення незвичних структур, зокрема корон Міранди. Рудольф зазначає: «Мімас здається геологічно мертвим, але його коливання вказують на наявність океану». Кипіння океану може формувати рельєф без руйнування крижаної оболонки, що узгоджується зі спостереженнями.
На більших супутниках, як-от Титанія, падіння тиску не досягає потрійної точки — крижана кора розтріскається раніше. Дослідники припускають, що її геологія є наслідком попереднього періоду стоншення крижаного шару, після якого настав етап повторного потовщення. Такі цикли допомагають пояснити довгі розломи та нерівні ділянки на її поверхні.
Рудольф підкреслює значення цих процесів, адже «океанічні світи» — небесні тіла з рідкою водою під льодом — є перспективними для пошуку життя. Він зазначає: «розуміння геологічних процесів допомагає нам зрозуміти, чому ці світи виглядають так, як вони виглядають». Нове моделювання наближає дослідників до розкриття динаміки цих далеких і потенційно населенних океанів.
Вчені з’ясували, як кипіння формує ландшафти Мімаса й Енцелада з’явилася спочатку на Цікавості.

2352