2417
0
Хоча уряд визнав наявність загрози, його підхід залишився застарілим, і тепер він ризикує витратити мільярди на техніку, що швидко втратить актуальність.
2020-ті роки — це час, коли Велика Британія вже майже 80 років перебуває у взаємному оборонному союзі з Німеччиною; коли російське вторгнення в Україну наближається до кінця четвертого року; і коли переобрання Дональда Трампа на посаду президента США викликає сумніви щодо сили американської прихильності до європейської безпеки.
Це також час, коли фінансові обмеження ускладнюють як Великій Британії, так і Франції здійснення значних нових інвестицій у свої збройні сили. За цих обставин ми повинні турбуватися не про те, що Німеччина переозброюється, а про те, що вона робить це недостатньо швидко або недостатньо розумно, зазначає Ніл Фергюсон, британський історик, письменник і журналіст.
За минулий рік відбулося багато подій, які свідчать, що Німеччина почала усвідомлювати сучасні реалії. Вона змінила свою конституцію, щоб дозволити витрати на оборону понад 1% ВВП без урахування в борговому обмеженні. Протягом найближчих років оборонний бюджет має подвоїтися — до приблизно 150 мільярдів євро, тобто понад 3% ВВП. Отже, фінансова основа для дій уже створена.
Втім, процес переозброєння Німеччини відбувається надто повільно. Хоча Німеччина та Європа гостро потребують збільшення кількості озброєнь, за нинішніх темпів минуть роки, перш ніж вони зійдуть з конвеєра у достатній кількості, щоб стримати Росію.
Історик додає, що у жодній іншій сфері країна не інвестуватиме стільки коштів найближчим часом. І в жодній іншій сфері відсутність економічної раціональності не є такою явною. Якщо не внести швидкі зміни, Німеччина ризикує змарнувати мільярди євро платників податків на затримку постачання частково застарілих оборонних засобів.
“Майже через чотири роки після нападу Росії на Україну великі німецькі оборонні підприємства все ще працюють лише в одну зміну, п’ять днів на тиждень, замість трьох змін протягом семи днів. Нинішні темпи виробництва далекобійної ракетної системи Taurus становлять лише кілька одиниць на місяць”, — стверджує Фергюсон.
Виробництво системи протиповітряної оборони Iris-T — яка могла б стати вирішальною для захисту енергетичної інфраструктури України цієї зими та є необхідною для усунення прогалин у європейській ППО — є практично кустарним.
Хоча німецька армія планує придбати близько 10 тисяч безпілотників у найближчі роки, Україна вже цього року виготовить 4–5 мільйонів дронів і планує збільшити виробництво до 10 мільйонів наступного року. Під час російських атак на українські міста вночі часто застосовуються сотні безпілотників, і приблизно стільки ж використовується для їх перехоплення. На українському полі бою запасу дронів, який нині планує Бундесвер, вистачило б лише на кілька днів.
Однак замість масштабних інвестицій в автономні системи, німецька стратегія передбачає фінансування пілотованої системи (Skyranger), призначеної для захисту іншої пілотованої системи — танка Leopard 2 — від атак дронів. Для країни, яка відчуває нестачу військовослужбовців і прагне мінімізувати втрати на полі бою, така стратегія, м’яко кажучи, виглядає сумнівною.
З економічної точки зору цілком очевидно, що Німеччина та Європа мають розвивати оборонну стратегію, засновану на технологічному прогресі. Це означає значні інвестиції у високі технології, які водночас приносять користь і цивільному сектору. Проте і в цьому напрямку Німеччина відстає.
Бюджет Бундесверу на дослідження та розробки становить лише близько 1% від загальних оборонних витрат — один із найнижчих показників у Європі. Для порівняння, США витрачають на наукові дослідження й розробки близько 15% свого оборонного бюджету.
“Наслідки невдачі Німеччини у збільшенні виробництва є тривожними. У деяких категоріях озброєння квартальний обсяг виробництва Росії зараз дорівнює всьому запасу Бундесверу”, — додає письменник.
На жаль, Німеччина та інші члени НАТО базують свої оборонні плани на припущенні, що американські посередники та підтримка США залишаться доступними для них. Однак прихильність Трампа до НАТО залишається в кращому разі помірною, і немає жодних гарантій, що його наступник буде прихильником атлантизму.
Європа перебуває в небезпечній залежності від Вашингтона, як було помітно цього літа, коли Брюссель був змушений поступитися у торговельній суперечці з Трампом.
Автор наголошує на операції Warp Speed, яка містить чотири рекомендації, для переозброєння Німеччини.
По-перше, Німеччина повинна швидко наростити виробництво озброєння. Це вимагає значних інвестицій у потужності для збільшення обсягів виробництва, реалізації ефекту масштабу та зниження собівартості одиниці продукції.
По-друге, Німеччина має серйозно підійти до планування та побудови оборонної промислової бази для ведення війни високої інтенсивності. Надійне стримування передбачає не тільки повні склади, а й готовність підтримувати і навіть збільшувати виробництво в умовах конфлікту.
Уряд тут теж має відіграти свою роль: у приватних компаній немає стимулів вкладатися в виробничі потужності на заводах, які можуть простоювати, якщо впродовж наступного десятиліття війни не буде. Проте з погляду громадських інтересів абсолютно необхідно існування таких заводів з виробництва дронів, ракет та інших систем озброєння для стримування агресора або для швидкого використання в разі війни.
По-третє, Німеччина має створити в своїх збройних силах відповідні структури та менталітет, які дозволять швидко впроваджувати технологічні досягнення як із війни в Україні, так і з динамічних цивільних досліджень.
Це означає встановити конкретні цілі: принаймні 10% оборонного бюджету спрямовувати на наукові дослідження й розробки; 50% видатків відвести на нові закупівлі (за прикладом Польщі); щонайменше половину нових закупівель має бути зарезервована для нових технологій, таких як автономні системи, а також революційні технологічні проєкти та космічні можливості.
По-четверте, Німеччина повинна планувати майбутнє, в якому Європа досягне стратегічної незалежності від США. Це вимагає цілеспрямованої стратегії, спрямованої на заміну американських засобів підтримки, зокрема в галузі повітряного транспорту, комунікацій та розвідки. Хоча інтегроване оборонне планування НАТО забезпечує базовий рівень, паралельний розвиток незалежних європейських можливостей є незамінним.
Найважливішим наслідком цього є те, що Бундесвер повинен набагато серйозніше ставитися до координації з європейськими партнерами, включаючи Велику Британію. Це стосується насамперед спільних європейських закупівель, які мають значний потенціал для зниження витрат, але досі зустрічають опір з боку національних збройних сил.
