57
Останні дослідження астрономів відкрили унікальні особливості взаємодії білого карлика і надмасивної чорної діри в центрі галактики 1ES 1927+654, що розташована на відстані близько 100 мільйонів світлових років від Землі.
У 2018 році за допомогою системи All-Sky Automated Survey for Super-Novae було зафіксовано різке збільшення яскравості центральної чорної діри галактики, що в 40 разів перевищувало попередні показники. Після цього яскравість поступово знижувалася, а згодом повернулася до початкових значень. Ці зміни, особливо помітні в рентгенівському діапазоні, стали приводом для висновків учених про раптове випаровування та відновлення корони чорної діри, що спричинила руйнація зорі, яка наблизилася до горизонту подій.
Нові спостереження, проведені командою Меган Мастерсон із Массачусетського технологічного інституту, дозволили виявити квазіперіодичні рентгенівські спалахи з частотою, що поступово зростала. Якщо в 2022 році спалахи фіксувалися з періодом у 18 хвилин, то через два роки цей показник скоротився до семи хвилин, що є рекордним значенням для подібних явищ.
Дослідники припустили, що причиною такої поведінки може бути білий карлик, що обертається на орбіті чорної діри. Цей компактний об’єкт, масою близько 0,1 маси Сонця, знаходиться на мінімальній відстані від горизонту подій, яка дозволяє йому “виживати”. Висока щільність білого карлика та його особливе положення створюють умови, за яких частина його речовини скидається в чорну діру, утворюючи спалахи випромінювання.
Механізм генерації рентгенівських спалахів, згідно з Мастерсон, пов’язаний із надшвидким рухом білого карлика поблизу горизонту подій. Його прискорення пояснює підвищення частоти випромінювання. Аналіз рентгенівських даних вказує на те, що ці спалахи виникають у високоенергетичному середовищі акреційного диска чорної діри, де гаряча плазма рухається зі значними швидкостями.
Подальші спостереження можуть підтвердити теорію, що білий карлик в системі 1ES 1927+654 є найближчим до чорної діри об’єктом, який вдалося ідентифікувати. Вивчення таких систем сприятиме розумінню фізики гравітаційних хвиль, які можуть бути виявлені за допомогою детекторів нового покоління, як-от Laser Interferometer Space Antenna (LISA), запуск якого заплановано на 2030-ті роки.
Таким чином, аналіз даних з галактики 1ES 1927+654 дозволяє зробити два ключові висновки: білі карлики здатні наближатися до чорних дір на вкрай малі відстані без негайного поглинання, а також ці взаємодії є джерелом цінної інформації про поведінку матерії в умовах екстремальних гравітаційних полів.
